За останні 50 років на теренах Кіровоградщини в основному утвердилася структура вищої освіти – безперечними лідерами та солідними представниками якої в регіоні стали три ведучі установи: Кіровоградський національний технічний університет, Кіровоградський державний педагогічних університет імені Володимира Винниченка та Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету. Перш за все – це державні вищі навчальні заклади, які мають солідну матеріально-технічну базу, багаточисельний контингент студентів, висококваліфіковані науково-педагогічні кадри, давні та зрозумілі традиції. Вищеназвані фактори безперечно впливали на всі грані діяльності провідних вищих шкіл Кіровоградщини, в тому числі, і на розвиток інформаційних технологій.

Сьогодні інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) швидкими темпами впроваджуються в усі сфери діяльності вищих навчальних закладів (ВНЗ): в учбовий процес, в організацію управління, в науково-дослідну роботу, в обмін інформації через локальні та глобальну мережі. Будемо надалі розуміти під ІКТ сукупність апаратних інформаційно-комунікаційних систем (комп’ютерної техніки на якій обробляється інформація; аудіо-, відео- та комунікаційного обладнання, яке служить для передачі інформації) і прикладного та операційного програмного забезпечення.

Пройдемо сторінками історії розвитку в нашому виші – Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка – інформаційно-комунікаційних технологій: від перших несміливих кроків у теоретичному знайомстві з основами програмування та у використанні комп’ютерної техніки, відпочатку підготовки вчителів математики, фізики за другою спеціальністю «Інформатика і обчислювальна техніка», від комплектування вишу першою комп’ютерною технікою навчального призначення через створення інформаційного центру університету, перші спроби надання доступу до мережі Internet, проектування та прокладання комп’ютерної мережі на базі Ethernet до продуктивного використання мережі Internet та інформаційних технологій для виконання і підтримки статутної діяльності вишу.

У КДПУ ім. В. Винниченка (на той час він називався Кіровоградський державний педагогічний інститут імені О.С. Пушкіна) перше знайомство з інформатикою відбулося на фізико-математичному факультеті в 1962 році, коли Ганжела І.П. організував читання спецкурсу «Програмування», де розглядалося операторне програмування та запис програм у машинних кодах. З 1963 року в навчальний план підготовки вчителів математики введена дисципліна «Математичні машини та програмування», яка вивчалася на 4-5 курсах. Також передбачався практикум на ЕОМ. Перші лекції з цієї дисципліни розпочав читати студентам Чашечніков Серафим Михайлович.

Серед слухачів лекцій була студентка Алексєєва С.І., яка закінчувала останній курс. Вона вперше познайомилася з практичною роботою на ЕОМ «Мінськ-2» під час першої обчислювальної практики, що була проведена для наших студентів у Бердянському педагогічному інституті. Після закінчення 5 курсу Алексєєва С.І. з вересня 1964 року почала працювати асистентом кафедри вищої математики. Її наукові та викладацькі інтереси тісно пов’язалися з новим напрямком – інформатика. Надалі лекції читав Чашечніков С.М., а лабораторні й практичні заняття проводили Ганжела І.П. і Алексєєва С.І. Ознайомлення з практичною роботою ЕОМ відбувалося в Бердянському та Київському педагогічних інститутах, які на той час були єдиними педагогічними вузами України, забезпеченими ЕОМ «Мінськ-2».

Зазначимо, що ця машина була розроблена у 1962 році в СКБ заводу обчислювальних машин імені Г.К. Орджонікідзе (головний конструктор В.В. Пржиялковський) і призначалася для розрахунків науково-технічного та планового-економічного характеру в ІОЦ, НДІ, КБ та на промислових підприємствах. ЕОМ мала 2-адресну структуру; середня швидкодія ЕОМ 5-6 тис. оп/c.; ємність ОЗУ 4096 слів; ємність зовнішнього накопичувача 400 тис. слів; максимальна довжина слова – 37 біт. «Мінськ-2» – одна з перших серійних напівпровідникових електронних обчислювальних машин малого класу, у якій була передбачена можливість введення, обробки і виведення текстової інформації.

Навчальні плани 1964, 1970, 1971, 1977, 1978, 1980та 1981 років на спеціальностях «Математика і фізика» та «Фізика і математика» передбачали вивчення курсу «Алгоритми і математичні машини» та проведення обчислювальної практики. Якщо в 60-х роках вивчали машинну мову програмування, то у 70-х роках перейшли на алгоритмічні мови: Алгол-60, Fortran. З середини 70-х років практика проходила на базі КНТУ.

У жовтні 1978 року був організований кабінет обчислювальної математики. Він займав дві аудиторії – 612 і 613 новозбудованого навчального корпусу. В обладнанні кабінету приймали участь студенти 4 курсу спеціальності «Математика» під керівництвом завідувача кафедрою Куженка В.А. та старшого лаборанта Біденко Є.І. У кабінеті налічувалося на той час 66 машин типу «Електроніка» та «Іскра». За 1978-1979 роки розроблені та надруковані методичні вказівки до лабораторних робіт з обчислювальної математики для студентів 4 курсу (спеціальність «Математика») та для студентів 5 курсу (спеціальність «Фізика і математика»).

Це була підготовча робота до інформатизації освіти в Україні (тоді – Українська РСР), яка розпочалася у 1985 році, коли була прийнята постанова Ради Міністрів УРСР «Про заходи із забезпечення комп'ютерної грамотності учнів середніх навчальних закладів та широкого впровадження електронно-обчислювальної техніки в навчальний процес». Згідно постанови ставилася мета забезпечення комп’ютерної грамотності молоді шляхом здійснення невідкладних заходів щодо введення інформатики і обчислювальної техніки в навчальний процес усіх типів навчальних закладів. Міністерству вищої і середньої спеціальної освіти УРСР давалося доручення організувати починаючи з 1985 року у вищих навчальних закладах відповідного профілю підготовку вчителів математики, фізики й викладачів інших предметів за другою спеціальністю «Інформатика і обчислювальна техніка»; забезпечити починаючи з 1985 року курсову підготовку вчителів математики, фізики та інших викладачів середніх навчальних закладів з інформатики і обчислювальної техніки. Передбачалося визначити й залучити до проведення цієї роботи, незалежно від відомчого підпорядкування, вищі навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприємства й організації, які мали необхідне обладнання і кадри; а з 1986 року ввести в кабінетах обчислювальної техніки в інститутах удосконалення вчителів і на факультетах підвищення кваліфікації викладачів посаду методиста з використання електронно-обчислювальної техніки у навчальному процесі. У вересні 1984 року викладачі фізико-математичного факультету Алексєєва С.І., Біденко Є.І. брали участь у Першому республіканському семінарі щодо застосування комп’ютерної техніки в загальноосвітніх школах, який проводився в м. Світловодську. А вже у квітні 1985 року доценти кафедри вищої математики Алексєєва С.І., Ганжела І.П., Євладенко В.М. були відряджені до Московського інженерно-технічного інституту на семінар-нараду, де розглядались питання впровадження інформатики в навчальні заклади країни.

Протягом літа 1985 року на базі кафедри вищої математики працювали курси підготовки вчителів області з викладання в середніх школах нового курсу «Основи інформатики та обчислювальної техніки». Основний тягар роботи на курсах ліг на плечі провідних викладачів кафедри – доцентів Алексєєвої С.І., Ганжели І.П. Євладенка В.М., яким самим доводилося оперативно освоювати цей курс. До викладання інформатики в школі протягом літа було підготовлено більше 300 учителів математики та фізики. Персональних комп’ютерів на той час в інституті не було. Тому машинний практикум проводився на базі програмованих калькуляторів Б3-34, які особисто у кількості 30 штук привіз завідувач кафедрою вищої математики Євладенко В.М. із заводу «Калькулятор» м. Світловодська.

Програмований калькулятор Б3-34 (випуску 1980 року) представляв собою 8-розрядний мікрокалькулятор зі зворотнім польським записом, який міг працювати у двох режимах – автоматична робота та програмування. Пам’ять – 98 команд і 14 регістрів, операційних регістрів – 4, кількість виконуваних операцій – 54, швидкодія – до 5 простих операцій в секунду, пряма і непряма адресації, можливість організації циклів і робота з індексними регістрами. У режимі програмування код кожної команди займав одну комірку пам’яті; команди розгалуження (переходи, цикли, умови) займали дві комірки: код операції та адреса переходу.

Протягом 1984-1985 років кафедра вищої математики розробила навчальні програми підготовки фахівців за новими кваліфікаціями: «учитель математики та інформатики» і «учитель фізики та інформатики». У навчальному плані 1985 р. для спеціальності «Математика і фізика» були такі дисципліни: «Техніка обчислень та алгоритмізація» (34 год.), «Основи інформатики та обчислювальної техніки» (114 год.), «Обчислювальна практика/практикум на ЕОМ» (2 тижні). Викладачами кафедри розроблена програма навчальної дисципліни «Основи інформатики та ЕОТ» для курсів підвищення кваліфікації вчителів інформатики. Старшокласники починають навчатися за новим шкільним підручником під редакцією академіка А.П. Єршова «Основи інформатики і обчислювальної техніки» у 2-х частинах. Відсутність комп’ютерів у школі тимчасово компенсувалася програмованими калькуляторами.

1986 року Міністерство освіти України виділило університету базовий комплекс навчальної обчислювальної техніки на основі побутових комп’ютерів стандарту MSX компанії Ямаха – КУВТ 1 «Yamaha».

У його комплектацію входили: 1) одне робоче місце вчителя: комп’ютер YIS-805/128R (КУВТ2), який мав два зовнішніх тридюймових дисковода ємністю по 720 КБ, дискети з операційними системами MSX-DOS і CP/M, кольоровий монітор EIZO 8020, принтер Star Gemini 10XR; 2) 15 робочих місць учнів: комп’ютери YIS-503IIR, що мали вбудовану операційну систему MSX-DOS в ПЗУ, монохромний монітор EIZO 3010 з зеленим кольором світіння, мережеві модулі для організації мережі. Всі комп’ютери об’єднувалися в локальну мережу топології «шина»; завантаження і збереження програм або даних проводилися за допомогою робочого місця вчителя.

З їх появою на фізико-математичному факультеті була створена перша навчальна комп’ютерна лабораторія № 611, яка почала працювати з 1 квітня 1986 року. Згодом така ж лабораторія була створена і в аудиторії 608. Завідувачем було призначено асистента кафедри вищої математики Є.І. Біденко. Програмне забезпечення комп’ютерів Ямаха-1 було досить бідним – мова програмування MSX-Basic, прості навчальні програми та деякі ігри. Бракувало навчальної літератури. У комплекті з комп’ютерами було отримано лише один екземпляр вказівок роботи з комп’ютерами та з мовою програмування. Викладачі навчалися методом спроб і помилок.

Колективом кафедри було підготовлено серію методичних рекомендацій для вчителів інформатики як для безмашинного, так і для машинного варіантів вивчення шкільного курсу інформатики. З’явились перші комп’ютерні класи в школах міста Кіровограда та області («Корвет», «Агат», УКНЦ, БК-0010 та інші).

У 1988-1989 навчальному році інститут отримав два інструментальних комплекси навчальної обчислювальної техніки – КУВТ 2 «Yamaha» (створені лабораторії № 612, № 312), що значно посилило матеріальну базу кафедри.

У його комплектацію входили: 10 рівноцінних робочих місць – комп’ютер YIS-805/128R (КУВТ2), який мав два внутрішніх тридюймових дисковода ємністю по 720 КБ, дискети з операційними системами MSX-DOS і CP/M, кольоровий монітор EIZO 8020, два принтери Star Gemini 10XR, мережеві модулі.

Таблиця 1. Технічні характеристики КУВТ 1 та КУВТ 2

	КУВТ 1		КУВТ 2
	Робоче місце викладача	Робоче місце учня	Робоче місце викладача	Робоче місце учня
Тип процесора	Z80	Z80	Z80	Z80
Число розрядів	8	8	8	8
Обсяг ОЗУ, Кбайт	128	64	128	128
Обсяг ПЗУ, Кбайт	64	32	64	64
Обсяг відеопам’яті, Кбайт	128	16	128	128
Число точок на екрані	512*212	212*192	512*212	512*212
Обсяг НГМД, Мбайт	0,75	-	0,75	0,75
Швидкість мережі, Кбіт/с	9,6	9,6	250	250

Монтаж усіх чотирьох класів здійснили лаборанти й майстри кафедри фізики і ТЗН: Ковальчук А.І., Сірик П.В., Колтко Ю.В., Терентьєв І.Й., Дерполюк М.Т. та інші.

У 1990 році на базі трьох комп’ютерних навчальних лабораторій № 611, 612, 608, які до цього підпорядковувалися кафедрі вищої математики, створений інформаційний обчислювальний центр (ІОЦ) як окрема структурна одиниця інституту, що підпорядковувалася проректору з навчальної роботи. Керівником центру був призначений Бондаренко А.Г. У 1991 році його змінює Корольова С.Є., а ІОЦ передається в підпорядкування кафедрі вищої математики та стає окремим її підрозділом.

У перші роки комп’ютеризації ніяких медико-гігієнічних рекомендацій для користувачів ПК не було розроблено, до того ж «Yamaha» не мала екранного захисту, що негативно впливало на здоров’я, особливо на зір викладачів, яким доводилося декілька годин на день сидіти перед дисплеєм. Тільки через рік-півтора на одному з Республіканських семінарів медики дали відповідні рекомендації щодо режиму роботи з ПК. У 1991 році інститут отримав навчальний комплект персональних комп’ютерів «Пошук-1». Була створена четверта навчальна лабораторія № 608. Дисплеї комп’ютерів у цій лабораторії вже були забезпечені захисними екранами.

«Пошук-1» – 16-розрядний персональний комп’ютер (клон PC XT, розробка 1988 року) мав такі характеристики: процесор КМ1810ВМ88 (аналог i8088) на тактовій частоті 5,0МГц (на відміну від 4,77МГц PC XT); пам’ять: ОЗУ 128Кбайт, з яких 32Кбайт відводилися під відеоадаптер і 96 – під програми; ПЗУ 8Кбайт; вбудований відеоадаптер, в графічних режимах сумісний з CGA з емулюванням текстового режиму; можливості розширення: 4 слота розширення (аналог 8-бітної XT BUS з невеликими відмінностями) для підключення додаткових пристроїв; зовнішні запам’ятовуючі пристрої: побутовий касетний магнітофон, дисковод (до 2 шт. на адаптер, від 360КБ до 1,44МБ, через блок розширення), вінчестер (MFM/IDE, через блок розширення). Конструктивно «Пошук-1» представляв собою моноблок з материнською платою і клавіатурою, блок живлення зовнішній. Базова конфігурація зроблена максимально дешевою. Функції відеоконтролера і навіть контролера клавіатури покладені на центральний процесор, внаслідок чого продуктивність була нижчою, ніж у XT. Додаткові можливості досягалися за рахунок підключення блоків розширення, що вставлялися в слоти.

Нарощування обчислювальної техніки у вузі та зростання ролі інформатики в суспільстві спричинили необхідність створення кафедри інформатики. Це було реалізовано 01 січня 1992 року в результаті спочатку спільного засідання кафедр математичного аналізу та вищої математики, а потім і відповідного наказу ректора університету. Завідувачем кафедрою призначений доцент С.Д. Паращука. У підпорядкування кафедрі був переданий інформаційно-обчислювальний центр, у складі якого були чотири комп’ютерні навчальні лабораторії та відповідний обслуговуючий персонал – завідувач комп’ютерними лабораторіями, старші лаборанти, лаборанти, інженери, інженери-програмісти. У вересні 1992 року за кошти вузу було придбано найкращі на той час комп’ютери на базі процесорів АТ-386 та АТ-286 і створена ще одна комп’ютерна навчальна лабораторія. Викладачі кафедри постійно працювали над створенням навчально-методичного забезпечення, освоювали та розробляли нові навчальні курси. На час створення кафедри студенти вивчали операційну систему MS DOS та відповідне програмне забезпечення. На зміну їй прийшли операційні системи Windows та Linux, періодично оновлювалося різноманітне програмне забезпечення. Це спонукало викладачів систематично займатися самонавчанням, а потім навчати студентів. Доценти С.Д. Паращук, А.С. Малюга, С.І. Алексєєва в кожному семестрі розробляли та впроваджували нові навчальні курси, які раніше в нашому університеті не читалися. Серед них «Програмне забезпечення ЕОМ», «Алгоритмічні мови програмування (Аssembler, C++, Delphi, Java, HTML та інші)», «Дискретна математика», «Теорія програмування», «Архітектура ЕОМ», «Бази даних та інформаційні системи», «Спеціальні мови програмування», «АСУ», «Інтелектуальні системи» та навчальні курси зі спеціалізації.

Паралельно з описаними подіями на фізико-математичному факультеті визрівали якісні зміни на загальноуніверситетському рівні. 5 грудня 1996 року за ініціативи на той час помічника ректора Р.Я. Ріжняка ректор О.Є. Поляруш підписав наказ про створення редакційно-видавничого центру університету (далі у тексті РВЦ). Починалася робота центру у такому складі: В.К. Романцевич (редактор), О. Житінський, Ю. Самойленко, І. Савицький (на той час студенти фізико-математичного факультету і, за сумісництвом, – інженери-дизайнери книг та інженери післядрукарського обладнання). А 25 червня 1998 року наказом ректора на базі РВЦ був створений інформаційний центр (далі у тексті – ІЦ) університету. Починаючи з моменту створення і до 2003 року всі обов’язки щодо керування, координацією роботи нової структури у складі університету виконував Р.Я. Ріжняк. ІЦ на момент створення об’єднав у собі редакційно-видавничу групу та групу телекомунікацій.

Група телекомунікацій займалася налагодженням виходу університету до мережі Internet, створенням першої в університеті лабораторії Internet, організацією роботи університетського Web-сайту, плануванням локальних мереж та глобальної мережі університету. Важко переоцінити роль у налагодженні роботи групи телекомунікацій І.В. Савицького (системного адміністратора), активну участь приймали у цій роботі Ю. Майструк, С. Майструк, О. Батенко (перший завідувач лабораторії Internet), О. Брезгалов (перший Web-майстер), С. Родічев (перший інженер-електронник).

Як уже було зазначено вище, перші мережі в університеті функціонували на фізико-математичному факультеті як локальні в комп’ютерних класах КУВТ-1 та КУВТ-2 «Yamaha», «Поиск-1». У 1994-1995 роках діяла перша на базі Ethernet комп’ютерна мережа в бухгалтерії педуніверситету, адмініструванням якої займалися студенти старших курсів фізико-математичного факультету спочатку О. Гавриленко, а згодом С. Симоненко. Мережа була побудована на базі технології 10-BASE2 (тонкий коаксіальний кабель, швидкість передачі 10 Мбіт/с). Мережа об’єднувала сім ПК, сервером слугував IBM-сумісний АТ 80486 з програмним забезпеченням Novell Netware та APC Back-UPS 400, робочі станції були бездискові з чорно-білими моніторами та повністю завантажувалися по мережі. На сервері використовувалася версія Novell Netware 3.12 (це була досить поширена на той час і досить розвинена в смислі гнучкості керування ресурсами версія програмного забезпечення), мережевим протоколом – IPX/SPX, у якості мережевих карт використовувалися Jumperless (без перемикачів на платі) під шину ISA, порт вводу-виводу і переривання на цих платах виставлялися за допомогою програми під DOS, а не перемикачами.

Восени 1996-го року запрацював РВЦ, в якому спочатку був один комп’ютер. Це був Pentium-1, 100МГц з вінчестером Quantum BigFoot та 16МБ оперативної пам’яті. Через деякий час з наукового відділу до РВЦ передали старенький АТ 80486 з дисководом 5,25", внаслідок чого відразу виникла проблема обміну файлами між комп’ютерами для правки або роздрукування (щоб переписати файли з 5,25" дискети на 3,5" дискету необхідно було бігати через один корпус до фізмату). Розв’язанням проблеми зайнявся І.В. Савицький, який використав тимчасово взяті у системного адміністратора бухгалтерії мережеві карти та пристосував для прокладки мережі між двома ПК РВЦ шматок кабелю РК-75 радянського виробництва та роз’єднувачі від радянської радіоапаратури СР-50. Хоча кабель був 75-омний замість 50-омного, він без проблем запрацював. В якості коаксіальних термінаторів всередину СР-50 були запаяні звичайні резистори на 51Ом (термінатор – це заглушка, що не дозволяє сигналу, який досяг кінця кабелю відбиватися назад і тим самим створювати завади для наступної порції даних; а якщо точно, то термінатор – це звичайний резистор, активний опір якого дорівнює хвильовому опору коаксіального кабелю). Переписування файлів відбувалося в DOS за допомогою пакету LanTastic.

В той же час з’явилася незрозуміла, на перший погляд, проблема, що полягала в уповільненні друку принтера HP LaserJet 5P, причиною якого була наявність мережевого адаптера. Після пошуків відповідного програмного забезпечення з драйверами до мережевої плати було з’ясовано, що мережева карта займає переривання IRQ7, яке належить до порту LPT1. Оскільки принтер був підключений до LPT1, мережеву карту було переналаштовано на IRQ5, що вирішило проблему повільного друку. Згодом в РВЦ з’явився третій комп’ютер – Pentium-120 з 32МБ ОЗП, який теж було підключено до мережі. В якості мережевих протоколів використовувалися IPX/SPX та NetBEUI. До РВЦ з наукового відділу ще раніше передали телефонного модема марки ProLink 14400, за допомогою якого слід було отримувати і роздруковувати листи електронної пошти. Основним трафіком електронної пошти був англомовний список розсилки під назвою Child Education. Електронна пошта надходила по протоколу UUCP і тарифікувалася за кожний кілобайт переданих та отриманих даних. Якщо у списку розсилки було багато повідомлень, то за місяць набігала досить велика сума. На початку 1997 р. стала набігати сума близько 400 грн на місяць, тому представник провайдера (НВФ «Хост») А. Гейко порадив переключитися з UUCP на повноцінний Інтернет через dialup з отриманням пошти по POP3. Таким чином сплата за послуги Інтернет ставала фіксованою і складала до 200 грн. на місяць. Цей пакет включав в себе приблизно 23 години передплаченого часу в режимі online на місяць.Спочатку доступ до мережі Інтернет був лише на одному комп’ютері (де був модем), тому виникало природнє бажання «роздати» доступ до Інтернету й на інші ПК. В Інтернеті була знайдена програма WinGate під Windows 95, яка виконувала функції proxy. Про NAT тоді ще не чули, але сама логіка підказувала його існування. Замість абревіатури NAT більш поширеним тоді був термін «masquerading», але існуюча версія WinGate його не підтримувала і в ехоконференціях FIDO фахівці радили використовувати для цих цілей Linux. На жаль, для інсталяції операційної системи Linux в РВЦ не було необхідної техніки. Втім, проблему «роздачі Інтернету» на два сусідні комп’ютери допоміг вирішити все той же А. Гейко, який прописав статичний IP-машрут на декілька IP-адрес у бік dialup-підключення інституту. Microsoft Plus для Windows 95 та Windows 95 OSR2 вже підтримували IP-маршрутизацію, тому «дивом», ще без розуміння принципів маршрутизації, вдалося налагодити прямий доступ з двох інших комп’ютерів до Інтернету. Таким чином у списку протоколів на наших Windows 95 додався ще й TCP/IP.

Тим часом кількість ПК Pentium в РВЦ зростала і з’явилася можливість використати менш потужний АТ 80486 для експериментів з Unix-подібними операційними системами. В цей же час з’явилися перші Ethernet-мережі на фізико-математичному факультеті. Причому у комп’ютерній лабораторії 611 навіть встановили 10-мегабітний Hub з організацією локальної мережі на основі скрученої пари (UTP). Було зрозуміло, що автономні мережі в лабораторіях необхідно об’єднувати, але цей процес весь час затягувався. Йшов час і нарешті провайдер впровадив безлімітний пакет за меншу суму, ніж сплачувалося за погодинне з’єднання, тому швидко перейшли на Unlimited. На АТ 80486 з 16МБ ОЗП та жорстким диском 1,2ГБ було встановлено FreeBSD 2.2.2 в якості сервера на постійній основі. Цей сервер виконував функції повноцінного шлюзу в Інтернет. Паралельно І.В. Савицький на Pentium-100 інсталював Windows NT 4.0 Server для вивчення його роботи. Всі сегменти мережі РВЦ були замінені на однотипний 50-омний RG-58. До мережі додалася комп’ютерна лабораторія Internetlab,крім того, найближчим часом планувалося організувати ще одну. Мережа налічувала до двадцяти робочих станцій та три сервери (вищезгадана «четвірка» в якості Інтернет-шлюза (FreeBSD 2.2.5), файловий сервер на базі Pentium 200 MMX з 32МБ ОЗП і чотирма жорсткими дисками сумарно 8ГБ (Windows NT 4.0), а також поштовий і proxy сервер на базі Pentium-1, 120МГц (насправді це був 100МГц Pentium, але «розігнаний» по частоті), з 16МБ ОЗП та 2ГБ жорстким диском (FreeBSD 2.2.5). Восени 1998 року додався Web-сервер на базі Cyrix M2, 233МГц, з 16МБ ОЗП, яким займався web-майстер – студент 3-го курсу О.Брезгалов. А протягом 1998-1999 років додалися більш потужний proxy на базі Pentium-2 400МГц, з 64МБ ОЗП та 10ГБ диском; Web-сервер було замінено на Celeron, 330МГц з 32МБ ОЗП та 4ГБ диском. В 2000 році в рамках угоди між Монтклерським державним університетом (США) та КДПУ за програмою співробітництва з коледжами та університетами СНД «Освіта для демократії» було придбано потужну серверну та телекомунікаційну техніку для ІЦ, а саме: два сервери Intel Pentium-3600МГц з 128МБ ОЗП та чотирма жорсткими дисками SCSI, для зберігання архівних копій пристрій накопичення на магнітних стрічках HP DAT DDS-2, блок безперебійного електроживлення APC Smart-UPS 3000, хаб Allied Telesyn для комп’ютерної лабораторії факультету іноземних мов, телекомунікаційні шафи з оптичними та мідними патч-панелями та кабельними організаторами, 19" металеві полиці та вентилятори, багатомодовий магістральний оптичний кабель, медіаконвертори та патч-кабелі з SC-ST роз’ємами. Таким чином були створено умови для реалізації об’єднання локальних мереж у двох корпусах та підключення кафедр та ректорату у корпусі № 5.

В цей час доступ до мережі Internet для ІЦ реалізовувався за виділеною лінією від ВАТ Укртелеком на швидкості 33,6Кбіт/с. У грудні 1999 року у складі інформаційного центру створена лінгвістична група, яка займалася організацією вивчення іноземних мов з використанням засобів мультимедіа. Роботу організовували Н. Колтко (завідувач лабораторії) та О. Кононенко (інженер-програміст). А у квітні 2000 року в рамках програми «Освіта для демократії» було придбано комп’ютерний клас для факультету іноземних мов на базі Intel Celeron 333МГц з 32МБ ОЗП, мережа 10-BASE2 (коаксіал). Так як цей комп’ютерний клас був складовою частиною ІЦ (лінгвістична група ІЦ), то для об’єднання лабораторії факультету іноземних мов з мережею ІЦ аналізувалися такі варіанти: 1) коаксіальний кабель сегментами по 185м з ретрансляторами між сегментами – швидкість передачі 10Мбіт/с.; 2) скручена пара сегментами по 100м з хабами між сегментами – швидкість передачі 10Мбіт/с, в перспективі 100Мбіт/с.; 3) RadioEthernet – швидкість передачі до 11Мбіт/с.; 4) одномодовий оптично-волоконний кабель – швидкість передачі 100Мбіт/с.; 5) багатомодовий оптично-волоконний кабель – швидкість передачі 100Мбіт/с. Після ретельного вивчення ситуації та перспектив функціонування мережі в університеті зупинилися на оптично-волоконному кабелі.

28 та 29 жовтня 2000 року працівниками ІЦ та фізико-математичного факультету 440 метрів оптичного кабелю було прокладено по підготовленій заздалегідь трасі. Крім цього було заведено біля 100 метрів UTP у навчальний корпус № 1, а також біля 70 метрів UTP до Міжнародного центру, який розташовувався на другому поверсі навчального корпусу № 4. Наступного тижня приїхав фахівець з Києва, який завершив монтування кабелю в патч-панелі з обох боків. Паралельно проведенням магістрального кабелю було добудовано другу лабораторію ІЦ на першому поверсі п’ятиповерхівки, в якій з самого початку вже було закладено 100-мегабітну мережу. Роботи з монтажу мережі проводили С. Родічев, О. П’янковський, О. Здебський, О. Радченко та ін. Було встановлено комп’ютери Intel Celeron 600МГц, 64МБ ОЗП, жорсткий диск на 9ГБ. Результатом проведення магістрального кабелю стало об’єднання мереж ІЦ та лабораторії факультету іноземних мов.

Після цього на фізико-математичному факультеті теж було прийняте рішення про підключення до загальної мережі. Були виділені кошти на придбання факультетом комутатора виробництва 3Com. Питаннями підключення та налагодження маршрутизації з боку фізмату займався адміністратор С. Компан. В результаті по всій мережі використовувався тепер єдиний протокол TCP/IP. Як наслідок, завдяки проведеній роботі в багатьох лабораторіях та кафедрах трьох корпусів університету з’явився доступ до файлових ресурсів та доступ до мережі Інтернет.

Протягом року швидкість підключення до Інтернету залишалася на рівні dialup – 33,6Кбіт/с. А з підключенням багатьох робочих місць до мережі навантаження на цей канал збільшилося у декілька разів. В зв’язку з цим у 2001 році було прийнято рішення про збільшення швидкості підключення до 115,2 Кбіт/с за допомогою DSL Short range модемів російського виробництва. Тим самим було забезпечено більш якісний доступ до Інтернет. А в 2002 році ВАТ Укртелеком ввів в експлуатацію обладнання «Сіріус-128» і значно знизив ціни на цю послугу. Виділену лінію 115,2Кбіт/с було замінено на паралельні підключення через «Сіріус-128», що збільшило швидкість доступу до мережі Інтернет в два рази.

Таким чином, протягом періоду, починаючи з моменту свого заснування, ІЦ університету виконував одну з основних своїх задач – розширення доступу до всесвітньої мережі Internet у відповідності з потребами навчального процесу та наукових досліджень. Очевидно, що ця задача включала і створення загально університетської комп’ютерної мережі та придбання програмного забезпечення для її функціонування у відповідності з реальними потребами університету у забезпеченні доступу до Internet. Зрозуміло, що не було б ніякого смислу в реалізації доступу до світової мережі без розвитку внутрішньої структури комп’ютерних мереж. Тому було реалізоване магістральне з’єднання трьох корпусів університету, а в корпусах з’єднання були виконані в комп’ютерних класах та між самими комп’ютерними класами скрученою парою, проведена модернізація серверних груп інформаційного центру та фізико-математичного факультету. При побудові всіх мереж КДПУ користувався перевіреними стандартними рішеннями, що й дало змогу за умови навчальної необхідності надавати доступ до мережі Internet любому з комп’ютерних класів, що розміщені в корпусах університету на вул. Шевченка. Крім того, постійне підключення до мережі отримали всі автоматизовані робочі місця, специфіка роботи на яких пов’язана з необхідністю проведення інформаційного обміну за межами університету.

Інша задача, що виконувалася ІЦ університету – забезпечення навчального процесу комп’ютерною технікою (мова йде про навчання на спеціальностях фізико-математичного факультету та про вивчення неспеціальними факультетами дисципліни «Основи інформатики»), а також надання можливостей викладачам та студентам усіх спеціальностей використовувати обчислювальну техніку в навчальному процесі. Очевидно, що для виконання цієї задачі необхідно було, з однієї сторони, провести закупівлю нових комп’ютерних класів, а з іншої сторони, продумати і організувати діяльність цих класів в плані розпорядку роботи фахівців, організації комп’ютерних мереж, встановлення програмного забезпечення. Тож, починаючи з 1998 року університетом були розпочаті закупки комп’ютерних класів. Конфігурація кожного класу розраховувалася з точки зору майбутнього його використання: класи складнішої комплектації було закуплено для фізико-математичного факультету та для інформаційного центру, класи простішої комплектації – для організації вивчення основ інформатики на неспеціальних факультетах університету. Крім того, проводилося укомплектування підрозділів університету комп’ютерною технікою. Починаючи з 1998 року було організовано проведення закупівлі і перерозподілу комп’ютерного обладнання, що дало можливість укомплектувати автоматизованими робочими місцями з принтерами всі деканати та відділення університету, здійснити повну модернізацію комп’ютерного парку бухгалтерії, відділу кадрів та редакційно-видавничого центру, забезпечити комп’ютерною технікою маже всі кафедри та підрозділи університету. 21 грудня 2000 року на конференції трудового колективу університету були затверджені «Концепція інформатизації КДПУ ім. В. Винниченка» та «Програма інформатизації КДПУ ім. В. Винниченка». Документами визначені такі напрямки інформатизації: створення загально-університетської комп’ютерної мережі та придбання програмного забезпечення для її функціонування; розширення у відповідності з потребами навчального процесу та наукових досліджень доступу до мережі Internet як для передачі даних, так і для їх прийому; поповнення у відповідності з реальними потребами навчальних класів та підрозділів університету комп’ютерною технікою, а також приладами та обладнанням, що забезпечують умови ефективної експлуатації комп’ютерної техніки; впровадження інформаційних технологій у навчальний процес; здійснення рекламно-просвітницької діяльності, спрямованої на формування високого рівня престижу університету як комп'ютеризованого навчального закладу шляхом організації науково-методичних семінарів, конференцій стосовно інформаційних технологій вузівського навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів.

  

Таким чином, до 2004 року було обладнано майже 100 автоматизованих робочих місць у підрозділах. Слід зазначити, що це миттєво позначилося на рівневі виконавчої дисципліни, на строках підготовки звітної документації, на розвантаженні лаборантів кафедр і залученні їх до методичної роботи.

Динаміка зміни загальної кількості ПК (в тому числі зміни кількості сучасних ПК) та забезпеченості вишу комп’ютерними класами з 1995 до 2004 року вказана в таблиці 2.

Таблиця 2. Динаміка зростання комп’ютерного парку КДПУ

Роки	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004
Заг.к-сть ПК	85	85	85	110	155	190	220	227	252	310
Сучасн. ПК	15	15	15	45	110	170	200	227	252	310
К-сть комп.класів	6	6	6	6	7	8	9	10	11	13

Нарешті, ще одна задача, розв’язанням якої займався ІЦ – забезпечення роботоздатності всього парку комп’ютерної техніки та оргтехніки університету. Ця задача виникла уже в ході інформатизації і була спрямована на організацію найбільш оптимального та інтенсивного використання техніки, враховуючи її швидке моральне старіння. Саме для цього у грудні 2001 року при інформаційному центрі університету була створена група сервісної підтримки комп’ютерного парку, яка займалася встановленням нових комп’ютерів, плануванням та створенням комп’ютерних мереж, дрібним ремонтом техніки, встановленням та налагодженням програмного забезпечення, проведення сервісного обслуговування технічного стану та забезпечення програмними продуктами комп’ютерних класів та автоматизованих робочих місць співробітників університету. В групі працювали інженерами-електронниками С. Родічев, О. П’янковський, В. Ковальчук, О.Здебський, О. Радченко, І. Лимар.

2003 року в КДПУ було поставлене питання про реструктуризацію управлінських процесів в університеті, під якою розуміли закріплення та переростання у нову якість тих позитивних змін, що відбулися в університеті протягом останніх 5-6 років, з врахуванням особливостей зміни характеру зовнішніх та внутрішніх умов функціонування навчального закладу. Метою реструктуризації було визначено упорядкування усіх управлінських процесів в університеті (знизу до верху) за рахунок розробки оптимальної структури трудових і навчальних відносин та широкого і розумного використання інформаційних технологій у педагогічному та управлінському процесі. Була навіть розроблена та проведена експертиза концепції реструктуризації управлінських процесів та визначені основні функціональні задачі, розв’язання яких стало життєво необхідним для вишу: автоматизація бухгалтерського обліку, електронна каталогізація бібліотеки, побудова підсистем «Кадри», «Приймальна комісія», «Деканат», «Навчальне навантаження» та інших. Розв’язані були лише дві з названих функціональних задач – автоматизація бухгалтерського обліку проведена у 2004 році (пакет «Бухгалтерія 1-С»), створення електронного каталогу та участь у проекті корпоративної каталогізації були реалізовані у 2005 році (автоматизована бібліотечна інформаційна система «Ірбіс»). Реалізація розв’язання функціональних задач, пов’язаних з роботою приймальної комісії, частково з відділом кадрів відбулася лише 2011 року, коли централізовано з’явилися дві системи. Перша – Інформаційно-пошукова система «Конкурс» (адміністратори системи – Міністерство освіти й науки України та громадська організація «Центр освітньої політики»), створена з метою оперативного інформування абітурієнтів про надходження заяв на вступ до вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра (спеціаліста, магістра) за напрямами підготовки (спеціальностями).

Користувачам системи «Конкурс» надавалася інформація по кожному вищому навчальному закладу за кожним напрямом підготовки (спеціальністю) окремо за денною та заочною формами навчання про статистичні та якісні характеристики вступної компанії по кожному вищому навчальному закладу України. Кожен абітурієнт, за наданими йому при поданні документів особистими кодами доступу, міг отримати відомості про рейтинг абітурієнтів, які подали заяви на цей напрям підготовки (спеціальність) у цьому ж вищому навчальному закладі із зазначенням його позиції в рейтингу.

Друга система – Єдина державна електронна база з питань освіти – автоматизована система збирання, сертифікації, оброблення, зберігання та захисту даних, у тому числі персональних, щодо надавачів та отримувачів освітніх послуг в Україні. Єдина база започаткована Постановою Кабінету Міністрів України № 752 від 17.07.2011 р. і почала функціонувати з 01.01.2012 року. Дані з цієї бази використовуються під час виготовлення: документів про освіту державного зразка, документів про вчені звання та наукові ступені, ліцензій на надання освітніх послуг та сертифікатів про акредитацію, учнівських (студентських) квитків. Власником Єдиної бази є Міністерство освіти й науки України, адміністратором (розпорядником) – державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління МОН.

Як годиться – у кожної історії є свої підсумки. Підіб’ємо їх і ми. Перш за все, можемо з гордістю твердити, що інформатизаційні процеси не обійшли наш виш стороною. За період, що був нами описаний (1962–2004 роки), зміни відбулися досить суттєві та безповоротні. Найголовніше, що відбулося – зміна свідомості персоналу університету – утвердилася не лише «комп’ютерна» термінологія, а й стійкі звички до використання ІКТ.

Наш університет педагогічний, а тому на переважній більшості спеціальностей технології, апаратна та програмна частини комп’ютерів, комунікації не були одночасно предметом, інструментом і засобом професійного вивчення, моделювання, проектування та управління. Через це комплектація вишу комп’ютерною технікою та телекомунікаційним обладнанням напряму залежала від замовлення суспільства на підготовку вчительських кадрів відповідної кваліфікації у контексті володіння інформаційними технологіями та елементами інформатики. Як наслідок, комплектація технікою та обладнанням у КДПУ розпочалася лише після оголошення загальнодержавної мети у відповідній постанові уряду СРСР щодо всеохоплюючого забезпечення комп’ютерної грамотності молоді шляхом здійснення невідкладних заходів щодо введення інформатики і обчислювальної техніки в навчальний процес усіх типів навчальних закладів.

Крім того, наявність фінансових можливостей у нашому університеті, матеріально-технічної бази та кваліфіковано підготовлених фахівців (як науково-педагогічних працівників, так і навчально-допоміжного персоналу) забезпечила необхідний рівень обслуговування власних інформаційних, технічних та телекомунікаційних потреб. Проте у КДПУ відсутні були власні розробки щодо розв’язання необхідних для життєдіяльності вишу функціональних задач. Університет, як правило, користувався вже готовими продуктами, аналізуючи при виборі оптимальність співвідношення між доступністю у затратах на володіння програмним продуктом та якістю придбаної системи.

Отже, розвиток апаратного, технологічного та телекомунікаційного забезпечення інформатизації КДПУ ім. В. Винниченка в кінці ХХ – на початку ХХІ століття відбувся за такими етапами: 1) від 1962 року до середини 1980-х років – перше знайомство з алгоритмізацією та програмуванням, практичне ознайомлення викладачів та студентів з обчислювальною технікою спочатку на базі інших навчальних закладів, згодом – на власних інженерних калькуляторах; 2) від середини 80-х років до середини 90-х років ХХ століття – початок підготовки вчителів математики, фізики й викладачів інших предметів за другою спеціальністю «Інформатика і обчислювальна техніка»; забезпечення курсової підготовки вчителів математики, фізики та інших викладачів середніх навчальних закладів з інформатики і обчислювальної техніки; набуття першого досвіду роботи з комплектами навчальної обчислювальної техніки; 3) 1996–1998 роки – поява інформаційного центру університету; перші спроби надання доступу до мережі Internet; проектування та прокладання комп’ютерної мережі на базі Ethernet, започаткування вивчення «серйозної» інформатики на фізико-математичному факультеті; 4) 1998–2003 роки – створення та розвиток групи телекомунікацій та групи сервісної підтримки комп’ютерного парку університету при інформаційному центрі; проектування та укладання магістральних (оптоволоконних) та локальних (скручена пара) мереж; початок масового комплектування комп’ютерних класів, автоматизованих робочих місць та серверних груп університету необхідною технікою та програмним забезпеченням, розвиток спеціальності «Інформатика»; 5) з 2004 року по сьогоднішній день – продуктивне використання мережі Internet та інформаційних технологій для виконання і підтримки статутної діяльності вишу.

Матеріал підготовлений Р.Я. Ріжняком. Автор вдячний за допомогу у збиранні матеріалів С.Д. Паращуку, С.І. Алєксєєвій, В.М. Євладенку, І.П. Ганжелі, І.В. Савицькому, В.О. Болілому, С. Родічеву.