Григорій Добровольський

Науковий керівник – C.П. Величко

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Анотація. В даній статті розглянуто проблему гри, як дидактичного методу навчання. Застосування ігрової технології при вивченні фізики. Методи проведення дидактичної гри з наведеними прикладами фрагментів уроку.

Ключові слова: гра, ігрові технології, дидактична гра.

Актуальність проблеми: Гра – природний для дитини вид діяльності, мотив її лежить у самій сутності. Ігрове дійство дає змогу дитині виразити найфантастичніші бажання, свої мрії, їй відкривається широкий простір для вияву творчості, активності, кмітливості. В іграх школярі не тільки відображають реальне життя, а й перебудовують його. Дидактична гра, як метод навчання, з одного боку, в її сутності формуються певні якості особистості: увага, спостережливість, пам’ять, розвивається мислення, виявляються творчі здібності школяра, самостійність, ініціатива.  З іншого боку – гра на уроці розв’язує певну дидактичну задачу: вивчення нового матеріалу, повторення і закріплення вивченого, формування трудових вмінь і навичок, використання знань на практиці та ін. Ігри викликають у дітей задоволення, підвищують емоційний тонус, сприяють формуванню у них уявлень про навколишній світ.

Аналіз попередніх досліджень. Надпроблемою ігрової технології навчання та теорії гри працювали такі відомі педагоги та психологи, як: К.Ушинський, П. Блонський, С. Рубінштейн, Д. Ельконін, а також дослідники та мислителі зарубіжжя: К. Гросс, Ф. Шіллер, Г. Спенсер, К. Бюлер, З. Фрейд і Ж. Піаже та інші. 

Особливою популярністю користується теорія К. Гросса. Він убачає сутність гри в тому, що вона слугує підготовкою до серйозної подальшої діяльності; у грі учень, вправляючись, удосконалює свої здатності. Основне достоїнство цієї теорії, що завоювала особливу популярність, полягає в тому, що вона пов'язує гру з розвитком і шукає її сенс у тій ролі, яку вона в розвитку виконує. До основного недоліку зазначеної теорії відноситься те, що ця теорія вказує лише «зміст» гри, а не її джерело, не розкриває причин, що викликають гру, мотивів, що спонукують грити.

У теорії гри, сформульованій Г. Спенсером, який, у свою чергу, розвив думку Ф. Шіллера, джерело гри вбачається в надмірі сил: надлишкові сили, не витрачені в житті, у праці, знаходять собі вихід у грі. Але наявність запасу невитрачених сил не може пояснити напрямку, в якому вони витрачаються, того, чому вони реалізуються саме у гру, а не в яку-небудь іншу діяльність; до того ж грає й стомлена людина, переходячи до гри як до відпочинку.

Прагнучи розкрити мотиви гри, К. Бюлер висунув теорію функціонального задоволення (тобто задоволення від самої дії незалежно від результату) як основного мотиву гри. Теорія гри як діяльності, породжуваної задоволенням, є приватним вираженням гедоністичної теорії діяльності, тобто теорії, яка вважає, що діяльність людини генерується принципом задоволення або насолоди.

Л. Виготський та його учні вважають вихідним, визначальним у грі те, що людина, граючи, створює собі уявну ситуацію замість реальної і діє в ній, виконуючи певну роль згідно з тим припустимим значенням, яке вона при цьому надає навколишнім предметам.

Мета дослідження. Проаналізувати сутність ігрової технології  навчання та на конкретному прикладі показати застосування цієї технології у процесі вивчення фізики.

Виклад основного матеріалу. Ігрові технології навчання на уроках, зокрема фізики мають місце при здійсненні дидактичної гри. Це форма організації навчання, яка здійснюється педагогом на основі цілеспрямованої організованої діяльності учнів за спеціально розробленим ігровим сценарієм, спираючись на максимальну самоорганізацію учнів при моделюванні досвіду людської діяльності.

Дидактичні ігри можуть бути проведені різними  методами (рис.1).

Рис.1 Різні методи проведення дидактичної гри

При використанні ігрової форми навчання прослідковуються, як позитивні моменти так і негативні. До позитивних моментів відносяться, зокрема, такі з них:

• у процесі гри учні опановують досвід діяльності, подібний до того, який би вони набували в дійсному житті;
• гра дозволяє самим учням вирішувати складні проблеми, а не залишатись пасивними спостерігачами;
• гра створює потенційну можливість переносу знань та досвіду діяльності із навчальної ситуації в реальну;
• ігри забезпечують навчальне середовище швидкого реагування на дії учня;
• ігри дозволяють ущільнити час: за короткочасну гру учень дізнається більше;
• ігри психологічно стимулюють учнів до прийняття самостійних рішень і переконують у необхідності виваженого підходу;
• імітаційні ігри безпечні, викликають зацікавленість.

До негативних моментів запровадження дидактичних ігор у навчанні фізики відносяться такі:

• застосування імітаційних ігор вимагає доброї методичної підготовки педагогів, на яку треба витратити енергію та час;
• інколи ігри вимагають витрат більшого часу порівняно з економнішими методами (наприклад, читання);
• часто ігри акцентують досвід діяльності, який не є основним для проектованого засвоєння змісту навчання;
• розробники ігор не завжди знають методику навчання, а тому створюють свої продукти, орієнтуючись на технічні можливості;
• дорогі комп’ютерні системи та програми менш доступні, ніж традиційні навчальні матеріали;
• під час гри можливі неконтрольовані спалахи емоцій учнів;
• у деяких іграх обмежена кількість учасників, ці ігри неможливо використати для фронтального навчання.

Відповідно до мети можна застосувати різні ігрові моменти на уроках фізики. Рольовим змаганням у відповідності до правил гри може бути інтелектуальна гра «Що? Де? Коли?». Певним визначеним ігровим процесом може бути гра «доповни слова», розгадування кросворду, або складання фізичних понять з літер розміщених на карточках та ін.

Приклад. Інтелектуальна гра «ЩО? ДЕ? КОЛИ?»

Гра складається з двох турів.

Правила першого туру

У першому турі гри беруть участь усі учні класу. Їхнє завдання – правильно відповісти на запитання шляхом вибору правильної відповіді із заданих чотирьох. Учасники пишуть відповіді на аркушах паперу. Журі (вчитель) стежить за відповідями учасників та веде підрахунки. За правильну відповідь учень одержує оцінку, наприклад, – 1 бал.

Який фізичний закон стверджує, що дія одного тіла на інше завжди супроводжується "протидією"?

а) І закон Ньютона

б) ІІ закон Ньютона

в) ІІІ закон Ньютона

г) закон інерції

Правила другого туру

У грі  залишається половина учасників, які набрали найбільшу кількість балів. Наступні випробування – відповіді на запитання з певної теми (категорії). Кожен з учасників по черзі обирає певну категорію запитань. Далі ведучий за визначений час (30 с)  ставить певну кількість запитань, на які повинен відповісти учасник, який обрав категорію. Після обрання категорії вона не входить до переліку доступних для інших учасників категорій. Кожен учасник обирає одну категорію. За правильну відповідь учасник отримує 1 бал.

Категорія «Джерела світла»

1. Що називають джерелами світла?  «Фізичні тіла, атоми та молекули яких випромінюють світло».
2. Наведіть приклади джерел світла?
3. Які джерела світла називають штучними?
4. Поясніть чим люмінесцентні джерела світла відрізняються від теплових? «Люмінесцентніджерела світла відрізняються від теплових тим, що для їхнього світіння не потрібна висока температура».

У кінці гри за кількістю балів визначаються переможці. Які відповідно отримають найкращу оцінку.

Висновки. Ігри важливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному занятті, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру накопичення в учнів чи студентів знань, вироблення вмінь і навичок, розвитку логічного мислення, виховання кмітливості, самостійності, тобто таких якостей інтелектуальної сфери, які характеризують творчу особистість. Таким чином, гра є своєрідним поштовхом для творчого пошуку нових навчальних технологій, що забезпечують інтенсифікацію учбового процесу.

Список літератури

1. Буряк. Ю. «Розвиток творчих здібностей учнів на уроках фізики»//Фізика №36 2004р. ст. 22-24

2. Занько С. Ф. и др. «Игра и ученье». — М., 1992.

3. Інтерактивні вправи та ігри. – Харків: Вид. Група «Основа», 2010 –144с

4. Селевко Г.К. «Современные образовательные технологии: учебное пособие». М., 1998.