Голуб Олег

Науковий керівник: канд. пед. наук, професор Галатюк Ю.М.

Рівненський державний гуманітарний університет

 

Анотація. У статті досліджується проблема активізації навчально-пізнавальної діяльності у процесі виконання фізичного практикуму, зокрема на основі концепції проблемного навчання, а також у контексті реалізації активних методів навчання.

Ключові слова: фізичний практикум, навчально-пізнавальна діяльність.

Актуальність. Виконання лабораторних робіт фізичного практикуму є важливим видом навчальної діяльності з потенційно широким спектром дидактичних функцій. Це і закріплення набутих теоретичних знань, і формування експериментальних умінь та навичок; ознайомлення учнів з методологією наукового дослідження завдяки відтворенню емпіричних і теоретичних прийомів та методів наукового пізнання, розвиток пізнавальної мотивації тощо [2]. Фізичний практикум включає завдання, які відображають в собі засоби і методи дослідження фізичних явищ. З одного боку – це скарбниця творчих здобутків учених, а з другого – це школа наукового досвіду, школа підготовки творчої зміни.

Мета лабораторного практикуму – поглибити теоретичні знання учнів, ознайомити їх з технічними засобами і методами точного вимірювання та з більш повнішими дослідженнями фізичних явищ. Для цього передбачається широке використання сучасних вимірювальних приладів і апаратури, а також сучасних методів вимірювання й оцінки результатів [4; 5].

Зазвичай, під час роботи з фізичними приладами учні поглиблюють і узагальнюють свої знання, набувають практичних навичок. При цьому результати цих робіт і висновки з них відомі учням наперед. Така постановка робіт досить мало сприяє розвитку творчих здібностей та пізнавальної компетентності. Деякі вчителі, намагаючись надати цим роботам творчого характеру, штучно створюють проблемні ситуації під час виконання цих робіт, що не завжди логічно пов’язане з їх змістом. Цей недолік можна усунути, якщо роботам фізичного практикуму надати дослідницького характеру [3].

Проте, як свідчить практика, діяльність учні під час виконання лабораторних робіт переважно є репродуктивною, творчий, пошуковий компонент не завжди присутній у повній мірі. Здебільшого акцент робиться на формування практичних умінь і навичок у процесі реалізації готових інструкцій. Тому виникає потреба пошуку способів і механізмів підсилення творчого, пізнавального компонента, з метою повнішої реалізації перелічених дидактичних функцій.

Метою нашої роботи є дослідження дидактичних умов та способів активізації навчально-пізнавальної діяльності у процесі виконання фізичного практикуму, зокрема на основі концепції проблемного навчання, а також у контексті реалізації активних методів навчання: дослідницького, частково-пошукового та ін.

Результати дослідження. Розвиток творчих пізнавальних здібностей учнів – одна з основних навчальних цілей, а застосування різних прийомів активізації навчальної діяльності є засобом досягнення цієї мети.

Виходячи з психологічної теорії діяльності, навчання і розвиток протікають тільки в процесі цілеспрямованої діяльності, відповідно сформулюємо основну вимогу до організації активного виконання лабораторних робіт фізичного практикуму: ефективне засвоєння знань і способів діяльності припускає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, при якій навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожного учня.

Як вже зазначалось, лабораторні роботи фізичного практикуму виконуються після вивчення теоретичного матеріалу „для його закріплення”, тобто, як ілюстративно-репродуктивні, де елементи новизни, творчості, фактор суб’єктивного „відкриття” зведені до мінімуму.

Ці недоліки в значній мірі можна усунути, якщо подати роботи фізичного практикуму у контексті розв’язування творчих експериментальних задач. Вони не можуть бути виконані по готовим „рецептам” або з допомогою простої аналогії з раніше відомими розв’язками [3]. Такі творчі задачі спонукають учнів замислюватись і аналізувати пізнавальну проблему, тобто активізують пізнавальну діяльність.

У процесі розв’язку експериментальної задачі розробляється теоретична модель вирішення проблеми, моделюється експеримент, процедура його виконання. Практичний етап виконання експерименту реалізується безпосередньо на уроці в умовах фізичного кабінету. Учні застосовують набуті теоретичні знання на практиці для того, щоб розробити експериментальну установку, дослідити фізичне явище тощо. Таким чином, в учнів виробляється правильне відношення до навчального предмету – зацікавленість у дійсних знаннях [1; 2]. Виконуючи творчу роботу, школярі стикаються з необхідністю спочатку розв’язати задачу в самому загальному вигляді (теоретично), а потім конкретизувати своє рішення і практично втілити його.

Вчитель, виходячи з відомих для учнів теоретичних положень, ставить перед ними завдання, про результати виконання якого не повідомляє на уроках. Учні проводять дослідження, записують покази вимірювальних приладів, виконують необхідні розрахунки, за результатами будують графіки, аналізують їх і роблять відповідні висновки. Така постановка робіт наближає учнів до наукового пошуку, до умов, в яких працюють дослідники-експериментатори, привчає їх самостійно розширювати і поглиблювати свої знання.

Одними із методичних прийомів, які підвищують інтерес учнів під час виконання фізичних практикумів, є створення проблемних ситуацій. Включаючи в інструкції до лабораторних робіт фізичного практикуму проблемні запитання, що заставляють учнів замислитись, ми тим самим активізуємо їх пізнавальну діяльність. При цьому виконання робіт не зводиться вже до автоматично їх здійснення й обробки результатів, учні включаються в активну розумову діяльність, розмірковують над запитаннями, роблять припущення, шукають відповіді в літературних джерелах.

Самостійність учнів на уроках лабораторного практикуму є не менш важливим засобом активізації пізнавальної діяльності. Учень повинен усвідомити значення своєї навчально-пізнавальної діяльності, щоб у нього з’явилась потреба у надбанні знань. Завдання вчителя підвести учнів до розуміння значення освіти в цілому і вивчення конкретного матеріалу зокрема. Цим самим реалізується особистісний аспект навчання, який виявляється в активності учня.

Турбуючись про розвиток учнів, необхідно частіше використовувати активні методи навчання. Але одночасно потрібно думати про те, чи являються використані прийоми й методи оптимальними, чи відповідають вони наявному розвитку учнів і задачі подальшого вдосконалення їх пізнавальних вмінь. Тобто йдеться про реалізацію відповідних дидактичних умов активізації навчально-пізнавальної діяльності.

Висновок. Виходячи з викладеного, а також з результатів аналізу існуючої практики та літературних джерел нам вдалося виділити такі дидактичні умови активізації навчання:

1. Проблемний характер навчального процесу, включення учнів у розв’язання проблемних ситуацій, створення умов для подолання учнями пізнавальних труднощів, розв’язання проблем, осмислення яких викликає в учнів сумніви, ініціює творче мислення.
2. Спонукання учнів до самостійної пізнавальної роботи (пояснення явищ природи, суспільного життя).
3. Розвиток логічного мислення, учні повинні оволодівати логічними методами самостійного формування понять.
4. Зацікавленість, активність вчителя в пізнавальній діяльності.
5. Максимальна реалізація активних методів навчання.
6. У ряді випадків корисні „пошукові” лабораторні роботи , завдання яких – знайти ті чи інші якісні залежності між величинами, вивчити різноманітні сторони невідомих поки що для учнів закономірностей, попередньо визначивши напрямок, в якому повинно проводитися подальше дослідження[2].
7. Не менш важливий аспект активізації на лабораторних практикумах пізнавальної діяльності учнів – індивідуальний підхід до них, врахування підготовки, інтересів і здібностей. З цією метою проведена індивідуалізація робіт: включене в них більше число завдань, дані додаткові завдання в тому числі і на вибір.
8. Важливо підтримувати допитливість і прагнути сформувати в учнів стійкий інтерес до предмета, при якому учень розуміє структуру, логіку курсу, використані в ньому методи пошуку і доведення нових знань, в навчанні його захоплює сам процес набуття нових знань, а самостійний розв'язок проблем, нестандартних задач приносить задоволення.

Список літератури:

1. Галатюк Ю.М. Організація творчої навчально-пізнавальної діяльності у процесі навчання фізики – філософсько-методологічний аспект / Ю.М. Галатюк // Вересень. Науковий часопис. – № 1– 2 (70 – 71). – 2015. – С. 86 – 92.
2. Галатюк Ю.М. Ознайомлення учнів з експериментальним методом пізнання в процесі виконання творчих лабораторних робіт / Ю.М. Галатюк // Наукові записки. – Випуск 51. Серія: Педагогічні науки. – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка. – 2003. – Частина 2. – С.88-92.
3. Галатюк Ю.М. Експериментальні  навчально-дослiдницькi завдання в системі шкільного фізичного експерименту / Ю.М. Галатюк, В.I. Тищук // Актуальні проблеми вищої педагогічної i загальноосвітньої школи: Матеріали міжвуз. наук.-практ. конференції. – Рівне: РДПI, 1995. – С. 95-97.
4. Анциферов Л.И. Практикум по методике и технике   школьного физического эксперимента / Л.И. Анциферов, Т.М. Пищиков. – М.: Просвещение, 1984. – 255 с.
5. Практикум з фізики в середній школі: Посібник для вчителя. За ред. В.О. Бурова, Ю.І. Діка. – Київ: Радянська школа, 1990. – 176 с.