Соловей Ірина
Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент Царенко О.М.
Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка
Анотація: У статті обґрунтовано доцільність організації навчально-виховного процесу на засадах технологічного підходу і пропонуються конкретні рекомендації для підвищення ефективності виховної роботи.
Ключові слова: навчально-виховний процес, технологічний підхід, суб’єкт-суб’єктна основа, педагогічна взаємодія.
Реформування системи загальної середньої освіти спрямоване на досягнення головної мети, яка визначена Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті – створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянської освіти. У межах загальної мети кожний навчально-виховний заклад формує власну мету виховання. Водночас, роль шкільного вчителя є ключовою та визначальною у виховному процесі, адже він повинен стати лідером змін.
Реалізацію системи виховання забезпечує технологічний підхід, який ґрунтується на проектуванні способу організації процесу з послідовною орієнтацією на чітко визначені цілі, моделювання процесу, кінцевого результату, способів його досягнення, усієї системи виховання. Отже, технологія – це визначення системи цілей, способів життя учнівського колективу, методів, прийомів і форм роботи, які приведуть до реалізації мети, на основі діагностики, творчості і наукового пошуку [2, с.53].
Таким чином, проблема вдосконалення навчально-виховного процесу на засадах технологічного (діяльнісного) підходу є важливою та актуальною.
Мета статті – на основі аналізу науково-інформаційних джерел розробити рекомендації для підвищення ефективності виховної роботи в загальноосвітніх навчальних закладах на засадах технологічного підходу.
Уперше термін «технологія» до виховного процесу застосував А.С. Макаренко, який вважав, що педагог повинен уміти проектувати особистість, тобто чітко знати, які саме якості та властивості вихованця мають бути сформованими в процесі виховання [5, с.143].
Характеризуючи процес виховання, доцільно враховувати, що він має конкретно-історичну національно-державну форму і спрямований на формування громадянина. Основною базою для розумового виховання є навчальні дисципліни, різні форми позакласної і позашкільної виховної роботи, які є продовженням навчальної діяльності. Вихідною і зв’язуючою ланкою навчально-пізнавальної діяльності школярів є народознавство, на основі якої реалізується народознавчий підхід до виховного процесу. Учні засвоюють культурно-історичний шлях свого та інших народів.
Виховання як двосторонній процес, включає взаємодію вчителя та учнів. При цьому, діяльність педагога у процесі виховання вважають педагогічним впливом, а діяльність учнів – засвоєнням педагогічного впливу. У шкільному виховному процесі, який здійснюється на засадах технологічного підходу, ефективна діяльність вчителя неможлива без врахування результативності кожного етапу процесу виховання, без створення умов для самовиховання школярів [4].
Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває її сутність, закономірності, тенденції та перспективи, вивчає принципи та правила, які регулюють виховну діяльність. Це надає вчителеві можливості для організації ефективного педагогічного процесу, прогнозування результатів виховання, які мають спрямовуватися на потреби суспільства [1, с.7].
Упровадження нових підходів, форм і методів виховання повинні відповідати потребам розвитку особистості, сприяти розкриттю талантів і здібностей дітей. Водночас, перед учителем стоїть завдання створити дитині умови для її максимального самовизначення, адже вектор розвитку далеко не кожного учня збігається з конкретним науковим напрямком. Проте, кожній дитині притаманні самобутні й неповторні риси та якості: індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності, особливості мислення, уяви, пам'яті, емоцій, вольових дій, життєвий досвід, активність, темп роботи, швидкість набуття знань і вироблення вмінь. Тому в середині кожної вікової групи (класу) існують індивідуальні відмінності, які залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини [3, с. 20].
Зазначене дає підстави стверджувати, що у процесі навчання і виховання потрібно враховувати індивідуальні особливості емоційно-вольової сфери учнів, тактовно, але послідовно і неухильно, долати негативні прояви їх почуттів і поведінки.
З цієї точки зору, особливу цінність мають особистісно-орієнтовані педагогічні технології у зв'язку з тим, що потреба індивідуального підходу зумовлена індивідуальними особливостями школярів. Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення цих особливостей учнів і встановлення з ними довірливих та доброзичливих відносин. Велике значення має авторитет педагога, його вміння швидко орієнтуватися в будь-якій ситуації, передбачати наслідки своїх дій. Тому, виховна робота педагога повинна бути систематичною, спрямовуватися не лише на проведення бесід з конкретних тем, а й інших заходів з учнями.
Ефективність навчально-виховної роботи перевіряється моніторингом, який забезпечує об’єктивність отримання інформації. Цінність його полягає в тому, що в ході навчально-виховного процесу вчителі мають можливість своєчасно виявляти проблеми життєдіяльності учнів, коригувати умови освітнього процесу і, відповідно, впливати на якість системи освіти.
За результатами моніторингу органи управління освітою можуть:
1). Приймати відповідні рішення і прогнозувати конкретні навчально-виховні ситуації.
2). Оперативно втручатися і вносити відповідні корективи до педагогічного процесу.
3). Планувати роботу з відповідної проблеми з учителями та учнями.
4). Створювати умови для порівняння власної оцінки діяльності педагогічного колективу з незалежною оцінкою.
Таким чином, моніторинг дає можливість не тільки отримувати об’єктивну інформацію, а й планувати і здійснювати заходи педагогічного впливу у конкретному навчальному закладі.
Розвиток сучасної освіти характеризується переходом від суб'єкт-об'єктної до суб'єкт-суб'єктної системи навчання і виховання. У педагогічній діяльності суб’єктом є вчитель; він є тим, хто здійснює цю діяльність. Але й учень, вихованець також має бути суб’єктом – активним учасником цієї діяльності. Адже педагогічна діяльність буде ефективною лише за умови, коли для вчителя головною дійовою особою у навчально-виховному процесі буде учень – з його інтересами, індивідуальними особливостями і можливостями. З цією метою педагог має: ставити учня в позицію активного суб’єкта навчання і виховання; розвивати здатність учня до самокерування; організовувати процес навчання і виховання як процес розв’язання навчально-виховних завдань завдяки творчій взаємодії [4].
Разом з цим, для формування особистості школярів необхідно забезпечити співпрацю між педагогічним колективом, учнями і батьками. Але, практика навчально-виховного процесу переконує, що співробітництво між школою та сім'єю часто носить епізодичний характер, тобто воно обмежується відвідуванням батьками шкільних і класних зборів, прийняттям участі у посильній допомозі школі. Лише 5% батьків активно долучаються до участі в роботі різних шкільних гуртків, виховних заходів, екскурсій тощо. Тому доцільно організовувати педагогічні навчання, позакласні заходи, проводити пропаганду здорового способу життя, спортивні заходи тощо.
Отже, педагогічна взаємодія на засадах технологічного підходу визначає розвиток навчально-виховного процесу. Така взаємодія містить педагогічний вплив, його активне сприймання, засвоєння учнем і власну його активність, що проявляється у впливі на педагога і самого себе. Взаємини вчителя і учня залежать від того, чи вчитель розглядає учня як об'єкт виховання, чи як суб'єкт педагогічного процесу. У першому випадку між вчителем і учнем складаються непродуктивні відносини підпорядкування (взаємна байдужість, механічне виконання обов'язків). У другому – стосунки вчителя й учнів в педагогічному процесі стають продуктивними, носять характер співробітництва і навіть співтворчості.
Подальші наукові пошуки доцільно спрямувати на розробку конкретних заходів навчально-виховного характеру, які допоможуть вчителям у практичній діяльності.
Список літератури:
- Бабанський Ю.К. Педагогіка: навч. посібник / Бабанський Ю.К. – М.: Просвещение, 1983. – 608 с.
- Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / Семен Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
- Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посібник / Карпенчук С.Г. – К.: Вища школа, 2005. – 343 с.
- Курган О.В. Виховна робота в ЗНЗ[Електронний ресурс] /О.В.Курган,О.В.Черних// Наукові записки: Виховна робота в школі. – Харків: Основа,2013. – Режим доступу: http://5fan.ru/wievjob.php?id=52070.
- Макаренко А.С. Методика виховної роботи / Макаренко А.С. – К.: Рад. шк., 1990. – 336 с.