Корусь Марія
Науковий керівник: канд. пед. наук, професор Галатюк Ю.М.
Рівненський державний гуманітарний університет
Анотація. В статті розглядається проблема розвитку розумових здібностей учнів на основі діяльнісного підходу у навчанні фізики. Пропонується технологічний інваріант формування розумових дій.
Ключові слова: розумова дія, діяльнісний підхід, орієнтувальна основа діяльності.
Актуальність. Одним з актуальних завдань реалізації положень Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти [2], що ґрунтується на засадах компетентнісного, діяльнісного та особистісно зорієнтованого підходах, є розвиток розумових здібностей учнів.
Розвиток розумових здібностей у процесі навчання фізики передбачає формування системи інтелектуальних умінь таких, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та ін. Багато педагогів вважають, що спеціально розвивати інтелектуальні уміння не варто, тому що цей процес відбувається самочинно при здійсненні учнями конкретних розумових дій у процесі виконання навчально-пізнавальних завдань. Тому часто процес розвитку інтелектуальних умінь є некерованим, а отже – неефективним.
Ми вважаємо, що розробка спеціальних методик та технологій формування інтелектуальних умінь є однією з найактуальніших проблем, що постають перед сучасною педагогічною наукою.
Мета нашої роботи – дослідити можливості і механізми розвитку розумових здібностей учнів у процесі навчання фізики.
Відповідно до мети ставилися такі завдання: розкрити психолого-педагогічний зміст поняття “інтелектуальне уміння”; розглянути способи класифікації інтелектуальних умінь та психологічні засади їх розвитку; запропонувати технологічний інваріант формування розумових дій.
Результати дослідження. Для розкриття поняття “інтелектуальні уміння” звернемося до педагогічного словника за редакцією М.Д. Ярмаченка: “Інтелектуальні вміння – це цілісна сукупність функцій, проявів діяльності високоорганізованої матерії – людського мозку; мислення, емоцій, волі, фантазії та ін., яка спрямована на пізнання й перетворення природи, суспільства і власної особистості. До інтелектуальних умінь відносяться: спостережливість, аналіз, синтез, порівняння, аналогія, класифікація, узагальнення, уміння переборювати труднощі при розв’язуванні пізнавально-наукових проблем, здивування, сумнів, радість відкриття тощо. Інтелектуальні уміння формуються в процесі життєдіяльності особистості” [5, с. 230].
Таким чином, можна стверджувати, що інтелектуальні уміння – це здатність належно сприймати, адекватно відображувати і перетворювати інформацію, що надходить з оточуючого світу; здобувати нові знання, засвоювати соціальний досвід; здатність приймати вірні рішення, планувати свою діяльність і прогнозувати її результати.
Усі інтелектуальні уміння, як правило, об’єднують у такі блоки: 1)уміння, пов’язані зі сприйманням та осмисленням інформації (аналіз і виділення головного; синтез; порівняння); 2) уміння здійснювати трансформацію знань (узагальнення та систематизація; конкретизація; класифікація; доведення та спростування); 3) творчі уміння (моделювання; прогнозування; творчий підхід до розв’язання проблем) [1; 4; 7].
Звичайно, перелік умінь, що входять до складу кожного з трьох наведених вище блоків, можна дещо розширити і доповнити. Проте, на нашу думку, надмірна деталізація лише призведе до відволікання уваги від суттєвих особливостей формування інтелектуальних умінь в процесі навчання фізики при проведенні подальшого дослідження даної проблеми та до появи хибних висновків і переконань.
Психолого-педагогічні засади формування будь-яких умінь, у тому числі й інтелектуальних, пов’язані з діяльнісним підходом. Згадаємо, що психолог Г.С.Костюк розглядає уміння, як “знання в дії” [3].
Дією у психології називають “довільну навмисну опосередковану активність, спрямовану на досягнення усвідомлюваної мети. Дія відбувається на основі певних способів, що співвідносяться з конкретною ситуацією, з умовами; ці способи – неусвідомлювані або мало усвідомлювані – називаються операціями і являють собою більш низький рівень у структурі діяльності...Дія – це сукупність операцій, підпорядкованих меті…” [8, с. 97-98].
Будь-яка дія людини завжди спрямована на певний предмет, причому він може бути не лише матеріальним, а й ідеальним, зокрема, у пізнавальних діях, які спрямовані на збагачення знань суб’єкта, або в комунікативних діях, орієнтованих на передачу інформації іншому суб’єктові.
Важливим компонентом будь-якої дії є її орієнтувальна основа – “система уявлень про мету, план і засоби здійснення майбутньої або виконуваної дії” [8, с. 99]. Орієнтувальна основа дії – складне утворення, що складається з двох частин: 1)модель майбутнього результату дії, співставлена з властивостями вихідного матеріалу, тобто образ об’єкта, який буде отриманий в результаті виконання дії; 2) образ системи операцій та детальний план процесу виконання дії [1; 8].
Психологи розрізняють три типи ООД [6]. Кожен з них однозначно визначає перебіг процесу і результат виконання дії.
ООД першого типу складають лише приклади процесу та результату виконання дії. Ніяких вказівок на те, як її потрібно виконувати, не дається.
ООД другого типу містить не тільки приклади виконання дій, але й вказівки на те, як правильно виконувати ці дії з новим матеріалом.
Формування вмінь виконувати певні дії за умови ООД третього типу передбачає планомірне навчання здійснювати такий аналіз завдання, котрий дає можливість учням самостійно виділяти опорні точки та встановлювати умови правильного виконання даного і подібних завдань. Складена таким чином система орієнтирів має загальний вигляд, характерний для цілого класу явищ.
Початковий етап формування дії на основі ООД третього типу займає дещо більше часу, ніж на основі ООД другого типу. Однак, після виконання кількох перших завдань остаточно засвоюється попередній аналіз умов кожного з них. Подальші завдання виконуються учнями швидко, правильно і повністю самостійно. Тому темп навчання різко зростає і, загалом, займає набагато менше часу, ніж навчання на основі ООД другого типу, не кажучи про навчання при ООД першого типу.
Згідно теорії поетапного формування розумових дій процес засвоєння нових видів пізнавальної діяльності проходить шість етапів: 1)мотиваційний етап; 2)попереднє знайомство учнів з дією та становлення первинної схеми орієнтувальної основи дії; 3) формування дії в матеріальній або матеріалізованій формі; 4) етап формування вміння виконувати дії з опорою на зовнішнє мовлення; 5)формування вміння виконувати розумові дії на основі внутрішнього мовлення "про себе"; 6) автоматизація дії.
В.Ф.Паламарчук, виходячи з власного практичного досвіду, рекомендує процес формування інтелектуальних умінь здійснювати за такою схемою: кумуляція – діагностика – мотивація – рефлексія (осмислення) – застосування – узагальнення та перенесення – контроль та корекція [4].
Узагальнюючи вищесказане, а також спираючись на практичний досвід, ми пропонуємо власний технологічний інваріант формування інтелектуальних умінь у процесі навчання фізики: 1) формування свідомого розуміння учнями значення оволодіння умінням виконувати даний вид діяльності (мотиваційний етап); 2) попереднє ознайомлення школярів з дією з наголошенням на її основних структурних компонентах (опорних точках, які можна буде використати при виконанні даної дії); 3) колективне визначення найбільш коректної послідовності виконання дії, складання орієнтувальної основи діяльності; 4) організація виконання кількох тренувальних вправ на формування того чи іншого вміння під контролем вчителя (на даному етапі учні обов’язково повинні описувати словами дії, які вони виконують); 5) виконання вправ, які вимагають самостійного застосування інтелектуального уміння (спочатку учень має мислено озвучувати дії, які він виконує, зменшуючи обсяг внутрішньо-мовленнєвого пояснення своїх дій в міру удосконалення уміння); 6) автоматизація та перехід уміння у надбання інтелекту учня.
Висновок. На основі викладеного можна констатувати, що процес формування розумових дій має бути системним, тобто здійснюватися в контексті творчої навчально-пізнавальної діяльності. Така діяльність, як відомо, моделює процес наукового пізнання, її процедура складається з певних етапів, і є предметом педагогічного проектування.
Список літератури
- Галатюк Ю.М. Теоретичні й методичні аспекти формування інтелектуальних умінь у контексті навчально-пізнавальної діяльності / Ю.М.Галатюк // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Збірник наукових праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 40. – Рівне: РДГУ, 2009. – С.78 – 84.
- Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/index.php/ua.
- Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Г.С. Костюк. – К.: Рад. шк., 1989. – 608 с.
- Паламарчук В.Ф. Як виростити інтелектуала /В.Ф. Паламарчук. – Тернопіль: "Навчальна книга – Богдан", 2000. – 152 с.
- Педагогічний словник /За редакцією дійсного члена АПН України Ярмаченка М.Д. – К.: Педагогічна думка, 2001. – 320 с.
- Талызина Н.Ф. Педагогическая психология / Н.Ф. Талызина. – М.: Издательский цент "Академия", 2003. – 288 с.
- Цвігун С. Інтелектуальний розвиток учнів на уроках фізики/ С. Цвігун //Фізика. – 2004. – № 26. – С. 14-22.
- Шапар В.Б. Психологічний тлумачний словник / В.Б. Шапар. – Х.: Прапор, 2004. – 640 с.