Коваль Павло

Науковий керівник: док. пед. наук, професор Величко С.П.

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Анотація. Дана стаття дає визначення проблемного навчання та розкриває його позитивні і негативні особливості. Міститься зіставлення характеристик пояснювально-ілюстративного (традиційного) і проблемного навчання та правила створення проблемних ситуацій.

Ключові слова: проблемне навчання, проблемна ситуація, мотивація навчання.

Новітні освітні технології практикуються, на сьогоднішній день, у багатьох типах навчальних закладів. У молодшій, середній та старшій школі технологія проблемного навчання використовується у різних формах. Обираються різні методи для досягнення найбільшої ефективності вирішення створених проблемних ситуацій.

Основою відкриття та міцних знань є глибоке розуміння та володіння матеріалом. Цих особливостей можна досягнути саме у тому випадку, коли людина сама доходить висновку знаходячись в проблемній ситуації. Технологія проблемного навчання допомагає створити такі ситуації та обрати потрібні методи для розв’язання цих ситуацій таким чином, щоб учень міг використати засвоєні знання для розв’язання певних задач поставлених перед ним у процесі навчання.

У 50-х роках ХХ століття з'явився новий вид навчання, який дістав назву проблемного. Ця концепція, на думку її авторів, має компенсувати недоліки традиційного або пояснювально-ілюстративного виду навчання. Один із авторів – В. Окунь – так визначає сутність цієї концепції: «Проблемне викладання ґрунтується не на передаванні готової інформації, а на отриманні учнями певних знань та вмінь шляхом вирішення теоретичних та практичних проблем». Суттєвою характеристикою цього викладання є дослідницька діяльність учня, яка з'являється в певній ситуації і змушує його ставити питання-проблеми, формулювати гіпотези та перевіряти їх під час розумових і практичних дій» [1, с. 222].

Цією теорією опікувалися педагоги та психологи: М.І. Махмутов, І.Я.Лернер, І.А.Ільницька, М.А.Матюшкін, Р.І.Малафєєв. Адже проблемність являє собою одну з головних закономірностей процесу пізнання.

Учені визначають проблемне навчання з різних позицій:

-            як новий тип навчання (М. Скаткін; І. Лернер);

-            як метод навчання (Л. Панчешникова, В. Окунь);

-            як принцип навчання (Г. Ксензова, Н. Савіна).

На сьогодні найчастіше проблемне навчання розглядається як технологія розвивальної освіти, спрямована на активне одержання знань, формування розумових здібностей та прийомів дослідницької діяльності, залучення до наукового пошуку, розвиток творчості.

Більшість сучасних публікацій з теорії навчання пов'язані з проблемами активізації навчальної діяльності учнів. Мета активізації шляхом проблемного навчання полягає не в тому, щоб навчити учнів окремих розумових операцій, а в тому, щоб сформувати систему розумових дій, за допомогою яких учень зможе, використовуючи отримані знання, розв'язувати нестандартні, нестереотипні задачі.

Таким чином, проблемний тип навчання відрізняється від традиційного тим, що його метою є не тільки засвоєння результатів наукового пізнання, системи знань, але власне і процесу отримання цих результатів, формування пізнавальної діяльності. Розвиток особистих здібностей учня.

Отже, у педагогічній літературі під проблемним навчанням розуміють навчально-пізнавальну діяльність учнів із засвоєнням знань та способів діяльності на основі створення і розв'язування проблемних ситуацій.

Виходячи з цього, основною категорією проблемного навчання є проблемна ситуація, під якою розуміють інтелектуальне утруднення, що виникає в людини, коли вона не в змозі на основі своїх знань і досвіду пояснити явище, факт, не може досягти мети вже відомим способом, або коли виникає протиріччя між уже відомим і новим знанням [4, с. 7].

Таким чином, проблемна ситуація стає початком розумової діяльності. Розумова діяльність учнів стимулюється постановкою питання. Воно має бути складним настільки, щоб викликати утруднення в учнів, і водночас бути посильним для самостійного знаходження відповіді.

Проблемні ситуації виникають:

-      за умови, що учні не знають способу розв'язування задачі; не можуть відповісти на поставлене питання. пояснити певний факт;

-      за необхідності використання раніше засвоєних теоретичних знань на практиці;

-      унаслідок протиріччя між теоретичною можливістю розв'язання задачі та практичною неможливістю застосування саме цього способу;

-      унаслідок протиріччя між практично досягнутим матеріалом і відсутністю в учнів знань для теоретичного обґрунтування.

Безумовно, ця концепція не вирішує всіх проблем, які виникають у навчальному процесі, але вона має суттєві переваги порівняно з пояснювально-ілюстративним типом навчання.

Основні переваги проблемного навчання полягають у тому, що воно розвиває розумові здібності учнів як суб'єктів учіння; викликає у них інтерес до навчання і відповідно сприяє виробленню мотивів і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; пробуджує їх творчі нахили; має різнобічний характер; виховує самостійність, активність і креативність учнів; сприяє формуванню всебічно розвинутої особистості, спроможної вирішувати майбутні професійні та життєві проблеми.

Під час проведення занять можна використовувати такі рівні проблемного навчання[1 , с.119]:

• постановка проблеми та її розв'язання педагогом;

• створення проблеми педагогом та її розв'язання спільно з учнями;

• розв'язання учнями проблемних завдань, які виникають у процесі учіння;

• учні разом з педагогом визначають проблему і самостійно її розв'язують.

Проблемне навчання має і певні недоліки. Його не завжди можна використовувати через складність матеріалу, що вивчається, непідготовленість суб'єктів навчального процесу. Останній аспект набуває особливої вагомості на сучасному етапі розбудови української держави. Це пов'язане:

• по-перше, зі спадом мотивації педагогічної діяльності вчителів;
• по-друге, зі зниженням рівня мотивації навчально-пізнавальної діяльності молоді;
• по-третє, з кризою в соціально-економічній сфері України взагалі та в освітній сфері зокрема. Напевно, виправдовує себе комплексне використання традиційного та проблемного навчання, які взаємно доповнюють одне одного і компенсують недоліки.

Отже проблемне навчання є однією з найважливіших технологій сучасного навчання, яка має бути застосована у найбільш широких масштабах. Адже саме ця технологія навчання забезпечує високу ефективність інтелектуального розвитку особистості. Саме висока ефективність розвитку учнів і є  найбільш позитивною особливістю технології проблемного навчання. Але, як і в будь-якій технології навчання, в технології проблемного навчання   мають місце і негативні особливості, які є дуже значними та вирішальними для навчання.

На даному етапі розвитку суспільства проблемне навчання не має досить великого застосування у навчанні. Вчителі, використовуючи технологію такого навчання не мають повного уявлення про її застосування та допускаються багатьох помилок при складанні плану уроку. Самонавчання, яке в деяких джерелах прирівнюється до проблемного навчання, є більш поширеним, але менш ефективним ніж проблемне.

Список літератури:

1. Настільна книга педагога. Посібник для тих, хто хоче бути вчителем-майстром / Упорядники: Андреєва В.М., Григораш В.В.- Х.: Вид. Группа «Основа», 2006. – 352 с.
2. Практична педагогіка. 99 схем і таблиць / Упоряд.  Наволокова Н.П., Андреєва В.М. – Х.: Вид. Группа «Основа», 2008.
3. Введение в общую дидактику / Окунь В. пер. с польск. Л.Г.Кашкуревича, Н.Г. Горина.-  М., 1990. с. 222.
4. Цікава педагогічна ідея. Як зробити урок.- ( Серія «Золота педагогічна колекція).- Х.: Вид. Группа «Основа», 2008.- 88 с.