Падаючі зірки – метеори – являють собою невеликі частинки міжпланетної речовини розмірами від піщинок до горошин. Вони входять до земної атмосфери на швидкості близько 20 кілометрів на секунду і практично миттєво згорають, залишаючи в небі красивий яскравий слід. Максимальне число метеорів на годину зазвичай не перевищує і 15. Від багатьох метеорних потоків Драконіди відрізняються тим, що найчастіше мають жовтуватий або червонуватий колір.

Метеорні потоки зазвичай називають іменами сузір’їв, у яких розташовані їх радіанти (точки неба, з яких розходяться треки частинок): Персеїди – від сузір'я Персея, Леоніди – від сузір'я Лева, або ж (якщо в сузір'ї розташовано кілька радіантів) – за назвою найближчої зірки (Ета-Аквариди, Дельта-Аквариди).

Якщо дозволить погода, у вечірні години можна помітити метеори Драконід, що розлітаються по небу на всі боки від частини неба, де знаходиться «голова» Дракона. Радіант метеорного потоку знаходиться в частині, яка не заходить під горизонт на території України, тому потік можна спостерігати цілу ніч. Щоб підвищити шанси побачити метеор, дивитися потрібно не в точку радіанта, а на 60 градусів в сторону, тобто на північний захід або північ, в напрямку Ковша Великої Ведмедиці і сузір'їв Гончих Псів, Рисі та Жирафа. Якщо траєкторія метеора проходить через Голову Дракона, значить, це майже напевно метеор з потоку Драконіди.

Сузір'я ДРАКОН розташовано близько до північного полюсу неба і завжди знаходиться над горизонтом. Але краще всього сузір'я спостерігати ночами з кінця травня до початку листопада. Область небесної сфери, яку займає сузір'ям Дракона, простягається між сузір'ями Великої і Малої Ведмедиці, тому говорять, що "дракон літає між двома Ведмедицями". В ясну і безмісячну ніч в сузір'ї Дракона можна побачити неозброєним оком близько 80 зір, але всі вони дуже слабкі.

Якщо подумки з'єднати лініями найяскравіші зірки в сузір'ї Дракона, то ясно окреслиться характерна геометрична фігура цього сузір'я - довга ламана лінія, що закінчується трапецією з чотирьох зірок (голова дракона). Серед них і знаходиться найяскравіша зірка в сузір'ї. У цій лінії стародавні греки бачили величезне тіло жахливого дракона з розкритими крилами і страшною головою, в пащі якої стирчать гострі, як мечі, зуби.

Як потрапив цей жахливий дракон в ряд найкрасивіших сузір'їв неба? На вершині Олімпу боги готувалися відсвяткувати весілля Зевса і Гери. Подарунок богині Землі Геї захопив усіх. З глибини земних надр вона витягла чудесну яблуню, яка раз у році давала по три золоті яблука. Гера прийняла дивне дерево і відвезла його далеко-далеко, на західний край Землі. Туди, де титан Атлас тримав на своїх плечах всю небесну сферу і де був сад його дочок гесперид, народжених його дружиною Гесперією. У їхньому саду Гера посадила яблуню і наказала стерегти її так, щоб ніхто не міг зірвати з неї золотих яблук. Поруч з яблунею Гера залишила жахливого дракона, який ніколи не спав і безперервно вивергав полум'я на всі боки. Гера спокійно повернулася на Олімп.

Відправляючи Геркулеса на останній, дванадцятий подвиг, цар Еврістей наказав йому принести три золоті яблука із саду гесперид. Це було найважче доручення, тому що ніхто не знав і не міг показати Геркулесу шлях до цього саду. Але навіть якщо б він дістався туди, він повинен був загинути у страшному полум'ї, яке безперервно вивергав дракон.

Долаючи свій шлях, Геркулес дійшов до західного краю землі, де стояв титан Атлас, тримаючи на плечах небо. Поговоривши з титаном, Геркулес відправився в сад гесперид. Гесперіди не посміли йому перешкодити. Увійшовши, Геркулес ще здалеку помітив на дереві золоті яблука, які сяяли сліпучим світлом. Коли він наблизився до яблуні, на нього накинувся дракон, люто вивергаючи полум'я. Однак Геркулес не злякався і вдарив чудовисько по голові палицею так сильно, що дракон упав на землю, корчачись в судомах. Ще кількома ударами Геркулес прикінчив дракона. Після цього він зірвав три золоті яблука і відніс їх Еврістею.

Велика богиня Гера перетворила дракона в сузір'я і залишила його на небі. Там голова дракона знаходиться біля ніг Геркулеса, наче нагадуючи людям про останній подвиг героя.

Своїм походженням метеорний потік Драконіди зобов'язаний кометі Джіакобіні-Ціннера через залишене нею на орбіті скупчення твердих частинок (метеороїдів). Комета, наближаючись до Сонця, нагрівається, розсіюючи в міжпланетному просторі дрібні частинки льоду та пилу, які під дією сонячного вітру трохи віддаляються від самої комети, залишаючись поблизу її орбіти. Коли Земля на своєму шляху навколо Сонця зустрічається з цими частинками, вони проникають до атмосфери і прокреслюють то прямі суцільні, часом переривисті лінії, а іноді навіть мають вигляд однієї або кількох вогняних куль. Більшість спалахів спричинені метеороїдами розміром з піщинку.

Трохи термінології. Тіло, що заходить у земну атмосферу з космосу, називається метеором; якщо тіло яскравіше 4-ї зоряної величини або має помітні  кутові розміри  — болідом. Метеор або болід, що впав на поверхню Землі називається метеоритом.

Інформацію підготував доцент кафедри фізики та методики її викладання О.В.Волчанський