Сьогодні складно уявити собі роботу з персональним комп’ютером без звичного кожному з нас пристрою – мишки.І вона має свою історію, як і будь-який винахід. 48 років пройшло з того моменту, коли публіка вперше побачила цей пристрій. Цей винахід змінив підхід до використання комп’ютерів, дозволив розширити його функціональність[1].
До початку 60-х років у світі вже працювали тисячі ЕОМ, але комп’ютерами всучасному розумінні цього слова вони так і не були. Ці машини працювализа програмами, закладеними програмістами і по закінченні роботи недавали результатів. Ні про яке оперативне управління і тим більшеспілкування з такою машиною іще не могло бути й мови [2].
Хоч у 1949 році комп'ютерну мишу ніхто не винайшов, однак саме тоді вперше з'явився пристрій, що дозволяє, подібно сучасній мишці, управляти курсором на екрані. Однак не на екрані ПК, а на екрані радара. Команда вчених та інженерів отримала завдання від канадського військово-морського флоту створити систему, що дозволяє обробляти дані, що надходять з морських радарів. Кораблі і літаки, які були «спіймані» радіолокатором, відображалися на екрані. Потрібно було знайти можливість вводити в комп'ютер координати відображеного на екрані об'єкта. Вчені й інженери вирішили, що необхідна рухома мітка, яку можна буде плавно підвести до точки, що зображає спійманий радаром об'єкт, і поєднати з нею – таким чином, координати рухомої мітки будуть внесені в пам'ять комп'ютера. Використовувати клавіатуру для управління рухомою міткою не представлялося можливим.
Інженери стали ламати голову. У результаті один із них – Том Кренстон – знайшов рішення. Він створив трекбол – прообраз сучасної комп'ютерної миші. До створення цього пристрою його підштовхнув курвіметр. Курвіметр – це прилад, що дозволяє вимірювати довжину кривих ліній на карті. Курвіметр проводиться по кривій лінії, при цьому встановлене в ньому коліщатко робить певну кількість оборотів. Кількість зроблених обертів, помножене на довжину кола коліщатка, і дозволяло вирахувати довжину кривої на карті. Ось цей курвіметр і наштовхнув Кренстона на думку про створення трекбола.
Трекбол являв собою пристрій, що складався з коліщаток, міні-лампочок, датчиків і кулі для боулінгу. Саме цю кулю і потрібно було повертати, щоб управляти курсором на екрані радара. Можна сказати, що це була вже знайома нам мишка, тільки перевернута «догори ногами», тобто обертальною кулькою, яка в сучасних мишках катається по поверхні столу [3].
Однак так сталося, що трекбол пішов у забуття. Але удосконалення комп’ютерної техніки вимагало діалогу між користувачем і комп’ютером. Вирішенням даної проблеми стало створення графічного інтерфейсу.
Одним вечором 1950 року 25-річний Дуглас Карл Енгельбарт вирішив сформулювати орієнтири подальшої свого життя і професійної діяльності. Бажання принести користь людству не було чимось особливо оригінальним. Енгельбарт прийшов до висновку, що основна трудність при досягненні цієї мети полягає в складності і раптовості всіх тих проблем, з якими людство постійно стикається і які перевершують його здатність до розуміння і дії. Практично в той же час, як згадував Дуглас, перед ним виник образ ЕЛТ-монітора по якому біжать рядки тексту, з'єднаного з міццю обчислювальної машини і керованого людиною за допомогою якихось кнопок, важелів або перемикачів.
1962 року ідеї Енгельбарта були детально прописані ним в багатосторінковій «Концепції доповнення та розширення людського розуму». Під таким розширенням розумілося розвиток здатності швидко і повно розуміти і вирішувати складні проблемні ситуації – чи то в галузі дипломатії, дизайну, фізичної науки або ж управління державою або підприємством. Як приклад наводилася діяльність архітектора: уявивши в розумі основні структурні форми споруджуваного будівлі, він вносить всі технічні дані в комп'ютер – і отримує на моніторі готовий макет проекту. Переміщуючи покажчик на дисплеї за допомогою клавіш або важелів, архітектор може розглядати будівлю в розрізі і в різних ракурсах, а при бажанні і міняти його характеристики. Готовий проект записується на магнітну стрічку – і будь-який інший архітектор може розглядати його і вносити свої власні правки. Комп'ютер, підкреслював Енгельбарт, здатний виконувати не тільки математичні операції – будь-яка людина, яка мислить за допомогою понять-символів (будь то слова, цифри, піктограми або символьна логіка), може отримати користь зі свого електронного «клерка» [5].
Винахідник організував в Стенфордському інституті власну лабораторію (під назвою Augmentation Research Center, ARC) і взявся за втілення своїх ідей на практиці. До кінця 1960-х років у нього налічувалося вже близько двох десятків співробітників.
Найбільше часу і сил було витрачено на створення пристрою для керування самим покажчиком на екрані дисплея. Текст передбачалося набирати обома руками на звичайній клавіатурі від друкарської машинки – але для вибору потрібного розділу для його введення явно потрібно щось ще. Енгельбарт і його помічники експериментували як з більш звичним джойстиком, так і з різними екзотичними пристосуваннями. Одним з таких був «графокон» – брусок, що пересувався в горизонтальній площині з приєднаною до нього кнопкою для підтвердження обраної позиції покажчика на екрані. Трохи пізніше за проектом Енгельбарта його головним інженером Вільямом Інглішем був сконструйований і прилад, названий в заявці на патент «індикатором XY позиції для системи з дисплеєм», але в просторіччі іменований «мишкою» за довгий провід [5]. Це була звичайна дерев’яна коробка з двома дисками і великою червоною кнопкою зверху. Спочатку шнур розташовувався спереду, але його швидко перенесли тому, щоб не плуталася і не заважав.
Проте навіть з винаходом такого маніпулятора залишалася проблема набору тексту, який все ж вимагав, щоб обидві руки залишалися вільними. Енгельбарт пробував було вийти з положення, надавши управління курсору ногам – за допомогою педалей або ж ще більш оригінального способу: напівкруглого важеля, який одягався під столом на коліно і дозволяв переміщати покажчик рухом ноги з боку в бік і зверху вниз.
Втім, «мишка» все ж виявилася більш зручним засобом – і Дуглас спробував вирішити проблему з іншого боку, сконструювавши пристрій для введення тексту однією лівою рукою. Такий прилад представляв собою «акордову клавіатуру» – панель з п'яти клавіш, які нагадували фортепіанні. Їх натискання в різних поєднаннях дозволяло набирати всі букви алфавіту та інші командні символи, в той час як права рука залишалася вільною для управління курсором.
Саме в такому вигляді винахід і постав перед комп'ютерною громадськістю Каліфорнії 9 грудня 1968 року, коли співробітникам Енгельбарта вдалося умовити свого шефа організувати публічну демонстрацію результатів роботи лабораторії. В апаратному плані проект являв собою ЕОМ виробництва Scientific Data Systems – SDS 940, що відрізнялася першою прямою підтримкою системи розподілу часу, з 24-бітовим ЦП і магнітним диском приблизно на 96 МБ. До машини можна було підключити до 16 робочих станцій, що складалися з дисплея з растровою розгорткою, мишки і акордової 5-ти клавішної клавіатури. Набраний текст надсилався спочатку на контролер монітора, а потім на 5-ти дюймовий кінескоп, перетворюючий його у відеозображення, яке з'являлося на екрані кожного підключеного терміналу – або ж на великому екрані за допомогою проектора, як у випадку з презентацією в Сан-Франциско [5].
У цей день тисячі присутніх фахівців вперше побачили багато звичних на сьогодні операції з комп'ютером. За допомогою двох модемів демонстраційна робоча станція пов'язувалася з SDS 940, який знаходився за 50 км в Менло-Парку. Завдяки цьому Енгельбарт зміг провести сеанс відеоконференції зі своїми співробітниками, що залишилися в Стенфорді, демонструючи спільну роботу по редагуванню текстів, – при цьому обидва віддалених учасника могли одночасно з'являтися на екрані проектора. Крім цього, зрозуміло, було продемонстровано і пересування курсора, виділення тексту і зміна розміру вікон за допомогою мишки, контекстну допомогу і відображення тексту і графіки в одному вікні. Дуглас звернув особливу увагу на втілення концепції гіпертексту: натискання мишкою на підкреслений рядок вело на іншу сторінку з новою інформацією [5]. Аудиторія зустріла цей винахід бурею овацій.
Створення комп’ютерної миші дійсно стало інновацією того часу. Але і в неї були деякі недоліки – вона могла переміщатися лише строго вертикально або горизонтально.
У 1966 році під егідою NASA була розроблена серія випробувань для маніпуляторів. Наприклад, комп’ютер випадково генерував точку на екрані, а курсор кидав в інше місце. Оператор повинен з’єднати точку і курсор. Замірявся час, необхідний для цієї операції. У тестуванні брали участь світлові покажчики, джойстики і інші подібні пристрої. Але у миші не було конкурентів. При використанні світлового покажчика потрібно було багато часу, щоб взяти його в руку, піднести до екрану і покласти на місце. Джойстики ж не давали необхідної точності. Хоч миша і показала кращі результати, NASA втратила до неї інтерес, адже в невагомості її використання було неможливим.
Пізніше розробка Энгельбарта потрапила в «обійми» компанії Xerox. Саме там вона отримала майже сучасний вигляд. Два диска Энгельбарта замінили на кульку, так що миша стала схожа на трекбол. Компанія Xerox вперше зробила мишу частиною персонального комп’ютера Xerox Alto на початку 70-х.
Тоді розробники зробили конструкцію розбірною, що дало можливість виймати кульку і чистити мишу зсередини. Коли 1979 року Стів Джобс відвідав компанію Xerox, йому дуже сподобалася ідея використання комп’ютерної миші.
Зразок, який він побачив у компанії, надихнув його на створення аналогічного пристрою для Apple Lisa в 1983 році, першого комерційного комп’ютера. У результаті на ринку з’явився Apple Lisa – перший комп’ютер з віконним інтерфейсом, а його миша стала першою мишею, доступною звичайним користувачам.
За свій час існування, миша зазнала багато випробувань, експериментів і змін. Спочатку два диски замінили кулькою, яка крутила два валика, пов’язані з дисками, на яких були струмопровідні ділянки. Цих ділянок на дисках торкалися щітки. Коли струмопровідні ділянки замикалися, курсор рухався, інакше – стояв на місці. Але така конструкція була ненадійною. Струмопровідні ділянки швидко забруднювалися, щітки поступово стиралися.
Тому наступним кроком стало створення оптико-механічної миші. В оптико-механічної миші на дисках є прорізи та зубчасті колеса. З одного боку знаходиться світловий діод, з іншого – фотоприймач. Коли між діодом і приймачем немає зубця, і світло проходить вільно – є контакт, вказівник рухається. Інакше – ні.
Пізніше вже були розроблені оптичні та лазерні миші, які мають дещо інший принцип дії. У нижній частині миші встановлено спеціальний світлодіод, який підсвічує поверхню, по якій переміщається миша. Мініатюрна камера «фотографує» поверхню більше тисячі разів в секунду, передаючи ці дані процесору, який і робить висновки про зміну координат.
Здавалося б, винахід миші повинен був зробити Енгельбарта мільярдером. Але славу він отримав лише через 30 років після її винаходу. Він запатентував не саму ідею маніпулятора, а лише механізм зчитування даних з допомогою двох коліс, від якого невдовзі відійшли [6].
Найважливішим наслідком від появи комп’ютерної миші можна вважати полегшення роботи користувача, розширення можливостей роботи. Цей пристрій використовується майже в усіх галузях людського життя.
Мільйони людей кожного дня сидять за комп’ютерами, і їх робота без мишки була б неможливою. Від дорогих, громіздких девайсів за 400 доларів у 80-х роках вона еволюціонувала до легкого пристрою з високою точністю і легким способом використання. На даному етапі відомо багато наукових розробок, пов’язаних з комп’ютерною мишею. Так, у Польщі займаються розробкою мишки і комп’ютера в одній коробці.
А тому, можливо, нам скоро для роботи знадобиться лише мишка, екран і клавіатура. Вже відомо про створення першої мишки, що літає, під назвою BAT.
Підсумовуючи можна говорити про те, що комп’ютерна миша сьогодні – незамінний пристрій, що значно перевершує відомі аналоги за всіма характеристиками. Існує багато їх різновидів – на будь-який смак і колір. Однак досконалість не знає меж, а тому і інженери і дизайнери в усьому світі як і раніше працюють над модернізацією миші, роблячи нові зразки ще більш ергономічними і зручними.
ЛІТЕРАТУРА
- http://nbt.com.ua/31143-hto-stvoriv-pershu-komp-yuternu-mishu.html
- http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=11461&pg=0
- http://znayka..ua/chomu-kompyuterna-mysha-zobovyazana-svojeyu-poyavoyu-vijskovo-morskomu-flotu.html
- https://uk.wikipedia./wiki/wiki/Дуглас_Енгельбарт
- http://itc.ua/articles/duglas-engelbart-i-mat-vseh-demonstratsiy
- http://wiimaddencup.com/istoriya-stvorennya-kompyuternoyi-mishi-pro-vse-gri-gamer-ru-sotsialna-merezha-dlya-gejmeriv.htm
- http://megasite.in.ua/3025-mishacha-hvoroba-zatyatogo-komp-yuternika.html
- http://aptechka.rv.ua/medychni-statti/syndrom-kompyuternoji-myshky-abo-tunelnyj-syndrom/
Статтю підготувала студентка ІІІ курсу спеціальності Математика Коровкіна Ольга у межах звіту про вивчення курсу «Історія науки і техніки» (викладач – професор Р.Я. Ріжняк).