ХХ століття принцип об’єднання був підтриманий Франко Модільяні та остаточно обґрунтований Полом Самуельсоном. Так виник неокласичний синтез векономіці– наукапро ефективне використання обмежених виробничих ресурсів (матеріальні ресурси, земля, сировинні ресурси, капітал-машини, інструменти, людські ресурси (праця та підприємницькі здібності)) або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.
Суть синтезу полягала в тім, що залежно від стану економіки пропонувалось використовувати або кейнсіанські методи регулювання, або рецепти економістів, які стояли на позиціях обмеження втручання держави в економіку та вважали найліпшими регуляторами грошово-кредитні механізми, що діють за умов вільного ринку, забезпечуючи рівновагу між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням.
Значну роль в становленні неокласичного синтезу відіграв саме Пол Самуельсон Він писав: «Моя точка зору зводиться до загальної неокласичної теорії, яка включає в класичну традицію будь-яку частину кейнсіанського і неокейнсіанского аналізу, яка являється придатною для сучасної економіки». Особливе місце ідея неокласичного синтезу зайняла в третьому виданні підручника П. Самуельсона (1955 р.), де він висловлював надію на те, що такий синтез «усуне пролом між макроекономікою і мікроекономікою і зведе їх до взаємодоповнюючої єдності». Самуельсон зазначав: «Протягом всієї книги я систематично проводив те, що називаю великим неокласичним синтезом». Іншими словами, це поєднання здорового ядра сучасної теорії розподілу доходу з класичними економічними принципами. Основним принципом синтезу є: вирішуючи ключові проблеми грошової і фіскальної політики за допомогою категорій теорії доходу, ми тим самим відроджуємо класичні істини і надаємо їм законної сили. Він ліквідує розрив між узагальнюючим поняттям макроекономіки і традиційної мікроекономіки, створює з них одне ціле. Він значною мірою підвищує цінність підходу з позиції національного доходу до вступного курсу в економіку, він хотів би тільки, щоб першим виданням його книги так само була притаманна перевага незмінній вірності цього принципу. Теоретики неокласичної школи, як і неокейнсіанскої, прагнуть знайти такі кількісні залежності процесу відтворення, які могли б бути використані в економічній політиці державно-монополістичного капіталізму з метою забезпечення більш-менш безперебійного процесу відтворення суспільного капіталу, підвищення ефективності виробництва, прогнозування його результатів. Конкретно економічний характер (на відміну від соціально-економічного) такого роду досліджень досить рельєфно представлений у визначенні виробничої функції П.Самуельсоном, що розглядає її як «технологічний взаємозв'язок між будь-якими даними, виробничими витратами і розмірами продукції, яку можна виготовити з їх допомогою».
З «великим неокласичним синтезом» західноєвропейські теоретики і політики пов'язували «великі надії» на усунення кризових процесів у політичній економіці, що здобували усе більш гострий характер. Самуельсон бачив завдання «неокласичного синтезу» в «суттєвому скороченні як безробіття, так і інфляції в демократичних суспільствах». Іншим аспектом «неокласичного синтезу» була спроба вирішити важливе ідеологічне завдання – подолати роздробленість течій і напрямків західноєвропейської політичної економії і створити, нарешті, єдину економічну теорію.
Проте «неокласичний синтез» виявився нездатним вирішити ці завдання. Наростання як економічних, так і соціальних суперечностей капіталізму в другій половині 60-х років змусило і головного пропагандиста «неокласичного синтезу» трохи збавити тон. Американський економіст Дж. Фейвел не без іронії зазначав, що після 6-го видання «Економіки» П. Самуельсона, що вийшов 1964 року, він все рідше згадує про «неокласичний синтез». «У наступних виданнях неокласичний синтез зник, – пише він. – В одинадцятому виданні (1980 р.) він не згадується в предметному покажчику; він не названий на ім'я, але уявлення про нього існує в значно більш слабкій формі».
Хоча книга зазнала безліч видань, мотивувала до вивчення економіки безліч людей та викликала багато наслідувань, автор стверджує, що вона є лише введенням в таку науку як економіка. Мікроекономічний аналіз – частина економічної науки, що досліджує відокремлені економічні одиниці: галузі, фірми, окремі ринки, конкретні ціни, товари, послуги і т.д. Між мікроекономікою і макроекономікою, на думку П.Самуельсона, немає ніякої відмінності.
Протягом багатьох років Самуельсон переробляв свій підручник, поступово наближаючись до поставленої мети, яку він оголосив «великим неокласичним синтезом», об'єднуючим сучасні методи аналізу національного доходу з освяченим часом, принципами батьків політичної економії Сміта, Рікардо та інших. Такого роду «синтез» повинен був включати в себе, звичайно, і вчення про повну зайнятість при нормальному стані економіки, бо тільки в цих умовах набувало якийсь сенс використання класичної доктрини.
Підручник Самуельсона, що розійшовся тиражем понад 750 тис. примірників і перекладений на різні мови, є до сих пір кращим посібником для тих, хто вивчає економічну науку, і це підтверджували багато викладачів протягом останніх десяти років.
Будучи плідним автором, Самуельсон опублікував безліч книг і статей за широкою тематикою. У 1958 році Самуельсон опублікував роботу «Точна модель споживчого кредиту з використанням або без використання соціальних асигнувань». Ця робота є одним з найбільш оригінальних творів, які зробили внесок в економічну теорію. Ця модель нагадує знамениту «гіпотезу життєвого циклу» Франко Модільяні. У моделі Самуельсона люди в середньому віці частину свого доходу представляють у формі кредиту молодим людям з тим, щоб у старості отримувати відсотки по цих кредитах. Ця робота висуває нові питання перед демографічної та монетарною економікою, а також надає послідовність теорії визначення відсоткової ставки. Інші роботи внесли фундаментальний внесок в теорії оптимального економічного зростання («теорема митної застави»), капіталу, загальної рівноваги, суспільних товарів.
У 1970 р. Самуельсон отримав Премію пам'яті Нобеля з економіки «за наукову роботу, статичну і динамічну економічну теорію і яка мала внесок у підвищення загального рівня аналізу в області економічної науки». Хоча його діяльність була досить різноманітною, його Нобелівська лекція ясно показала, що робота протягом всього життя переслідувала одну мету – виявлення «ролі принципів максимізації в аналітичній економіці».
Література.
1. Економіко-математичні моделі та методи: Збірник наукових праць, присвячений пам'яті Л.В. Канторовича. Воронеж: Вид-во ВДУ, 1989.
2. Економічна думка Заходу / Ред.: Афанасьєва В.С. і Ентов Р.М. – М., Прогрес, 1981.
3. Самуельсон П., «Економікс», – Москва, Прогрес, 1994 р.
4. Селігмен Б. Основні течії сучасної економічної думки. – М., Прогрес, 1968.
5. Сучасні економічні теорії Заходу. – М., 1996.
Публікацію підготувала студентка ІІІ курсу спеціальності Статистика Запорожчук Тетяна Сергіївна у межах звіту про вивчення курсу «Історія науки і техніки» (викладач – професор Р.Я. Ріжняк).