Ми повернулися в Україну з евакуації в грудні 1944 р. Вже пройшло більше року зі звільнення Донбасу від німців.В роки окупації школу зруйнували і заняття йшли в бараку. Мене прийняли в 3-й клас, у якому було 60 дітей від 9 до 14 років. Українську мову викладала молоденька випускниця педучилища Віра Матвіївна. Вона сподобалася не тільки мені. Одного разу вона прийшла заплакана. «Що скоїлася?» – запитали ми. Крізь сльози вона відповіла, що прийшла похоронка на її батька. Війна продовжувалася. Страшна війна…Вимоги до знань та умінь учнів не знижувалися. Я вчився добре; мені доручили займатися математикою з Толіком, який був молодшим за мене на 2 роки. На жаль, моїх педагогічних вмінь не вистачило – Толика залишили на другий рік.
У 4-му класі нас перевели у відбудовану 2-поверхову школу. 1-го вересня 1945 року ми прийшли в пустий клас; нам наказали принести якісь лавки, щоби було де сидіти й на чомусь писати. Одному хлопцеві батько зробив одномісну парту. Всі заздрили йому. Через 2 місяці привезли нові парти. В кінці року були іспити за початкову школу. Складали все, крім історії, бо вона вивчалася тільки в 2-му півріччі. Хтось не зміг скласти ці іспити. Це був важкий 1946 рік, коли після морозної безсніжної зими настала рання суха весна. Пам’ятаю, що через Кальміус, який відділяв Макіївку від Сталіно, можна було переплигнути… Багато хлопців пішло в Ремісничі училища (РУ) . Хотів піти й я, але мене не взяли, бо не доріс – не було ще й 13 років. Не взяли й учнем у електромеханічний відділ щахти. Прийшлося йти в школу. Просився в 6-й клас, бо влітку перечитав підручники 5-го класу. Цікава була древня історія та географія. Директор сказала, що так не можна…В 5-му класі нас було вже 25.
Голод 1946 – 1947 року змусив з жалем залишити школу. Влітку був в піонерському таборі, з якого було недалеко до ремісничого училища (РУ) при металургійному заводі. Після 12 років дитина ставала «утриманцем» і їй давали пайку 300 грам; дітям до 12 років – 400 г. В РУ давали 700 г й 3-разове харчування. 1 вересня 1947 р. нас зібрали на стадіоні, де розподілили по росту і за освітою по спеціальностях. Хотів бути токарем, але туди брали з шістьма класами; став слюсарем. Жалкував за школою – любив вчитися. Ввечері ходили з другом по коридору. Зустрілася жінка, яка спитала, чому ми не в класі. З’ясувалося, що вона – директор вечірньої школи, яка працює на 2-му поверсі РУ. Узнавши, що я закінчив 5 класів, показала де 6-й і наказала йти на урок.
У РУ вчили російську мову, математику, фізику, матеріалознавство, креслення, спецтехнологію. Був хороший спортзал і стадіон. 3 рази на тиждень була «теорія», та 3 дні– в майстерні та на заводі. працювали всерйоз – завод ще відбудовували. Попав в цех блюмінга – 1-й радянський блюмінг.
Вчитися в школі мені було не важко, але денна втома та відчуття голоду долали увагу. Після занять зразу засинав. Всі з групи, хто починав у вересні ходити до школи, не витримали. Я не кинув. У кінці листопаду за достроковий пуск мостового крану дали путівку в заводський будинок відпочинку в Амвросієвці. Там харчували добре. 17 грудня перед виборами відмінили картки… З’явилася можливість прожити без РУ, але я вже звик до «самостійності» і РУ – вечірню школу не кинув. У вересні 1948 р. в 7-й клас вечірньої школи записалося 200 хлопців і дівчат. У червні 1949 р. закінчило семирічку 52. Під час хвороби жив у батьків і ходив до «свого» 7-го класу, в якому зі мною було тільки 12 осіб.
Мені й Миколі видали похвальні листи, які давали право вступати в технікум без іспитів. Директор запросив нас обох до себе в кабінет; спитав, як ми плануємо вчитися далі. Я сказав, що піду в гірничий технікум, а Микола – що його посилають в технікум Трудрезервів. Директор порадив кидати технікум після 1-го курсу та йти в 10-й клас вечірньої школи. Так він сам навчався після війни…У РУ я отримав 6-й розряд слюсаря. Більшість отримала 4-й або 5-й…
Так і сталося, хоча мені подобалося вчитися на стаціонарі. Після 1-го курсу планувалася практика на шахті далеко від дому. Мене розподілили в РУ на «свою» шахту і я просився направити мене на практику додому. Завуч відмовив. Тоді й згадалася порада директора вечірньої. В канікули вже працював слюсарем на шахті та добився, щоби прийняли в 10-й клас. Пообіцяв, що буду вчитися без «3» і витримав обіцянку. Був кращим учнем класу в 1950-му році; після Нового року часто отримував «4». Не звертав уваги. Медалі не отримав, хоча товариш по парті, який «списував» у мене, отримав срібну медаль. Причину зрозумів у роки Перебудови – євреїв у ВНЗ в 1951 р. на Політбюро вирішили не брати, а тому й не давати їм медалі…
У серпні 1951 р. складав 8 іспитів на фізмат Харківського університету. Отримав 36 балів з 40 й…не знайшов себе у списках зарахованих. Зайшов у приймальну ректора; секретарка сказала, що він приймає по 25 осіб в день і моя черга підійде не раніше, ніж за тиждень. Вийшов з приймальні та побачив вивіску «Заочне відділення». Через декілька хвилин був зарахований… Продовжив працювати на шахті. Після 2-го курсу запросили в РОНО працювати в школі, викладати математику. До війни ця школа була українською, а тоді стала російською. Через рік, в жовтні 1954 р., мене забрали на флот на 5 років. Міністр оборони Г. Жуков заборонив вчитися воякам строкової служби. Як цар Микола заборонив Т. Шевченко писати і малювати. Відомо, що комендант фортеці використав його вміння…Замполіт школи в Кронштадті, герой Гангуту, обіцяв мені підтримку, якщо буду добре служити. Університет дозволив мені складати іспити в Ленінграді. В січні 1955 р. попросив дозволу складати 3 іспити; командир Герой Радянського Союзу А.І. Афанасьєв дав «відрядження» на 3 доби. Склав 2, бо викладачі суспільних дисциплін були на нараді в Москві. Після закінчення навчання на штурманського електрика, Афанасьєв запропонував мені продовжувати службу в цій же школі. Згодився, попросився на стажування на кораблі. Влітку 1955-го наш корабель супроводжував перший туристський рейс «Стефан Баторій» – боялися провокацій НАТО.
Після 2 років служби давали матросам відпустку. Провів її в університеті – складав іспити й заліки за 2 роки. Не відстав від колег – фронтовиків. Вчилися свідомо, але з 68 осіб, зарахованих у 1951 р., закінчувало восени 1957 р. тільки… 7. Не всі витримували; дехто кинув, хтось вчився більше 6 років, хтось перейшов у педінститут – там програма з математики була легше… На 6-му курсі всі ми викладали математику або фізику. Відношення до нас у Харківському університеті (ХДУ) було добрим. Викладали нам досвідчені доценти і професори, які з повагою відносилися до колишніх фронтовиків. Я був наймолодшим…
Після одруження переїхав до Іловайська. На станції було 3 денних і вечірня школи. Знайшлося тільки місце вчителя праці. Згодом добавилася фізика. З якою гордістю хлопці несли стенд «Це ми зробили своїми руками»! Мій клас став з самого «розбовтаного» кращим у школі. В 1960 р. побачив об’яву про конкурс на посаду асистента в Донецький політехнічний інститут (ДПІ). Послав документи поштою, хоча від Іловайську до Сталіно тільки 40 км. Отримав копію протоколу засідання ради факультету про моє обрання – 9 «за» і 4 «проти».
Перший науковий керівник доцент Пресняков В.К.
Як і в школі, так і в ДПІ мені допомагав досвід роботи на заводі та шахті, служби на флоті. Вдавалося зацікавити дітей та студентів простими прикладами, які доступні та корисні для них. Знання з РУ і технікуму допомагали викладати креслення та оформляти наукові результати. В ДПІ викладав гірникам та металургам, автоматникам і «інженерам – математикам» (ІМ). В ХДУ був першим дипломником, який «використав» ЕОМ, не бачачи її. Випадково першу «пару» для ІМ в 1964 довелося читати мені. Зростав разом зі своїми студентами, залучаючи їх до «своєї» науки. В аспірантуру Інституту математики АН УРСР в 1963 р. мене не взяли; через 2 роки я привіз в Київ дисертацію туди ж на захист.
Учитель, академік, директор Інституту математики, лауреат Ленінської премії Ю.О. Митропольський
Після захисту кандидатської дисертації в травні 1966 р. став завідувати кафедрою вищої математики; залучав студентів до наукової роботи; були публікації з ними й, навіть, авторське свідоцтво на винахід, в якому співавтором був і мій дипломник Б. Березецький. В. Рогов отримав золоту медаль на Всесоюзному конкурсі. Повноправним колегою став мій перший аспірант Л. Хухлович.
У 1989 р. я перевівся в Кіровоградський педінститут. Викладаючи математичні та статистичні дисципліни, став активно залучати студентів до своїх пошуків. Співавторами стали М. Головко, О. Дрозд, О. Дрєєв, О. Музиченко, А. Чуйков, В. Мельник, А. Чуйкова та багато інших. Особливо коли я став активним «сонячником» – досліджував сонячну активність та її наслідки. Не забував і математику. Учні їхали в аспірантуру в Інститут математики АН України. І. Савченко та А. Чуйков захистили там дисертації. Нещодавно доповідав свою роботу Р. Осауленко.
Бесіда з Міністром освіти України Станіславом Ніколаєнко
Прийшовши на роботу в КДШ я поставив перед ректоратом і колективом КДГП питання про відкриття аспірантури. Захист докторських дисертацій філологом Г.Д. Клочеком та педагогом А.Я. Розенбергом (працював ще доктор філології В.О. Горпинич) створив підґрунтя до відкриття аспірантури в КДГП. Згодом захистили докторські дисертації С.Г. Мельничук (випускник фізмату 1959 р.), його учень В.В. Радул (теж випускник фізмату, який був і ректором КДПУ) й аспірантура, а навіть і докторантура стали органічною формою підготовки кадрів вищої кваліфікації на факультеті та в університеті. Тривалий час кафедра фізики вела активну наукову роботу з Світловодським заводом чистих металів, що сприяло й науковому росту учасників цієї роботи, але аспірантура й захисти дисертацій були "на стороні". Серед перших у цьому напрямку був Л.О. Волков. Цікаві роботи були й Б.А. Трейгера, який зараз працює в Бельгії. Під керівництвом декана факультету О.М. Царенка закінчив аспірантуру С.І. Рябець, який керував навчальною частиною КДПУ. Керував роботою аспірантів і доц. В.М. Бобочко, аспірант якого В.О. Болілий захистив дисертацію по теорії диференціальних рівнянь. Активну роботу по підготовці кандидатів наук вів доктор педагогічних наук С.П. Величко, який щорічно організовував наукові конференції з методики викладання фізики. Ю.І. Волков та О.М. Вороний 1999 р. організували регіональну наукову конференцію "Математика, її застосування та викладання". Регіональний семінар з тою ж назвою почав роботу в 1989 р. й відновив її в 1993 р. Засідання проходили 2 рази в місяць. В них приймають участь науковці й викладачі інших ВНЗ Кіровограду, вчителі шкіл міста та області. Матеріали доповідей друкуються в "Наукових записках" КДПУ. Захистив докторську дисертацію з педагогіки канд. фіз.-мат. наук В.А. Кушнір, який тривалий час керував кафедрою математики. Активний учасник семінару А.Я. Петренюк, доцент Державної льотної академії України (ДЛАУ), не тільки сам захистив докторську дисертацію, а й почав підготовку кандидатів наук для інших ВНЗ Кіровограду. Він організував наукові семінари з дискретної математики в ДЛАУ, продовжуючи участь в роботі нашого постійно діючого семінару. Активно приймають участь в ньому викладач ДЛАУ С.Т. Кузнєцов та доц. Кіровоградського національного технічного університету П.М. Денисенко. Немало кандидатів наук підготовлено зі студентів, які почали навчання в КДПІ вже в часи незалежності України. Частина з них працює й зараз на факультеті.
Нарада з завідувачкою кафедри прикладної математики професором Ольгою Авраменко
Факультет розширив спектр спеціальностей. Крім традиційних спеціальностей "Математика - інформатика", "Математика -фізика", "Фізика - математика" та "Фізика - інформатика" започаткована підготовка по спеціальностях "Трудове навчання та основи економіки", "Математика - економіка". Йшла підготовка й по "непедагогічних" спеціальностях "Інформатика" (прикладна математика) та "Статистика", які працюють за навчальними планами Київського національного університету. Всі спеціальності, крім останньої, ліцензовані по 4 рівню, тобто випускали не тільки бакалаврів, а й спеціалістів та магістрів. Працювали різні форми підготовки - очна, заочна, екстернат, друга вища освіта. Крім державної (безоплатної) форми навчання була комерційна (платна) форма, але ціни значно нижчі ніж у ВНЗ Києва та інших університетських міст з огляду на значно нижчий рівень заробітної плати в області, ніж у столиці.
На допомогу вступникам працювала Мала академія наук (МАН), підготовчі курси, заочні підготовчі курси. Викладачі приймали участь у роботі факультету довузівської підготовки, в організації олімпіад тощо.
Факультет жив повнокровним життям. Комп'ютерні класи, мультимедійні аудиторії, численні фізичні лабораторії., планетарій й, головне, висококваліфіковані кадри викладачів, які віддано працювали для підготовки грамотних і відданих улюбленій справі фахівців. Викладачі були об'єднані на кафедрах математики (зав. проф. Волков Ю.І), фізики (зав. проф. Величко С.П.), прикладної математики, статистики та економіки (зав. проф. Авраменко О.В.), інформатики (зав. доц. Паращук С.П.) та методики трудового навчання й ТЗН (зав. доц. С.О. Кононенко, до нього – доц Чубар В.В.). На цій кафедрі викладається й безпека життєдіяльності (доц. Царенко Олександр М). На кафедрі прикладної математики працювали й економісти, зокрема, ветеран КДПІ проф. канд. екон. наук Дратвер Б.Л. Багато сил приділяє організації роботи деканат, у якому були заступники з виховної роботи (доц. Калєннікова Т.О.) та заочної освіти й магістерської підготовки (доц. І.В. Лупан). Активно працювала студентська рада й студентський профком. Студенти першого курсу поселялися в гуртожитку №3. Проводилися різні форми художньої самодіяльності, студентської наукові конференції. Кращі результати, отримані студентами, направлялися в збірник наукових праць. Студенти приймали участь в олімпіадах з спеціальності, мовних, історичних та громадсько-політичних проблем. Декілька разів переможцем олімпіад ставав студент Макарчук О., який мав і наукові публікації. Кращі студенти-старшокурсники працювали лаборантами на факультеті, учителями в школах, навчаючись за індивідуальними планами.
Завідувач кафедри математики професор Ю.І. Волков вітає професора З.Ю. Філера з Ювілеєм
Факультет є й кузнею не тільки наукових, а й адміністративних кадрів. Випускниця факультету Л.Г. Дротянко стала доктором філософії, багато років керувала кафедрою в КДГП, а зараз працює в Києві, у національному авіаційному університеті. Ми вже відмічали, що С.Г. Мельничук був проректором КДПУ з наукової роботи, відповідав за підбір кадрів у КДШ, й багато років керував кафедрою педагогіки на психолого-педагогічному факультеті. О.М. Царенко був багато років деканом фізмату, а потім першим проректором КДПУ. Його учень С.І. Рябець керував факультетом та навчальною частиною КДПУ. Молодий доц. Л.І. Лутченко завідувала педагогічною практикою в КДПУ. Цей перелік далеко неповний. Мабуть, фізико-математичні дисципліни виховують відповідальний чіткий підхід до будь-якої справи - від наукової діяльності до адміністрування. Автор не раз чув фразу "Математик зробить краще".
Так було не тільки в КДПУ. Автору довелося багато років працювати в Донецькій політехніці, де колись на робітфаку навчався молодий Микита Хрущов. Він на все життя запам'ятав свого викладача математики Г.С. Абрамова; він, узнавши про смерть свого викладача, написав йому некролог, де відзначив: "будучи непролетарського походження, він нам, пролетарським студентам, приділяв свою увагу й свій час". Коли прийшов час створювати Сибірське відділення АН СРСР, він доручив керівництво принципово новим центром науки та освіти видатному математику академіку УРСР та СРСР М.О. Лаврентьєву (який був і директором Інституту математики АН УРСР). І той блискуче справився з цим дорученням!
Велику роботу колектив факультету завжди проводив для залучення на факультет випускників шкіл області, зокрема, за рахунок організації заочної фіз.-мат. школи. Маємо надію, що це сприятиме притоку на факультет здібної молоді з районів області.
Професор – пенсіонер кафедри прикладної математики, статистики та економіки Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, доктор технічних наук, кандидат фізико-математичних наук, Заслужений працівник освіти України Філєр Залмен Юхимович.