Завершується робота над проектом «Gender Studies Curriculum: A Step for democracy and Peace in EU-neighbouring countries with different traditions» за програмою ERASMUS+. До марокканського Фесу на підсумковий форум 1-5 жовтня були запрошені представники усіх університетів-партнерів проекту, серед яких була і делегація нашого університету. Приємно побачитися з колегами з Марокко, Тунісу, Литви, Греції, Угорщини, України, які за роки проекту стали справжніми друзями. На форумі, як і належить, були виступи і палкі дискусії, звіти про виконану роботу і обговорення, привітання керівництва університету Сіді Мохамеда Бен Абделаха та подяки організаторам форуму від учасників проекту, прогулянки Медіною Феса, яку включено ЮНЕСКО до Світової спадщини… Але такої подорожі у нас ще не було…
Відстань від Кропивницького до Феса понад 3 тис. км. Вирішили добиратися лоукостами з декількома пересадками. Але заздалегідь запланований маршрут змінила непередбачена подія: за добу до вильоту стало відомо про страйк у компанії Ryanair, –літаком цієї авіакомпанії ми мали дістатися з Будапешта до Барселони…
Будапешт ми вже бачили взимку у січні 2017 року, коли приїздили на стажування до Центральноєвропейського університету. Ще тоді він вразив стриманою вишуканістю і демократичністю, але було холодно і по-зимовому безбарвно. Вечірній Будапешт наприкінці вересня зовсім інший. Він по-домашньому закутаний у зелень парків і газонів, заповнений розкутою молоддю, але все одно дружелюбний і такий знайомий.
Буквально в останні години перед вильотом були внесені корективи до маршруту, і португальськими авіалініями ми потрапили з Будапешта до Лісабона. Лісабон – найстаріше місто Західної Європи та найзахідніше місто континентальної Європи, – це мудрість і щирість, вишуканість і простота, гармонія традицій і сучасності… За кілька годин у цьому місті ми відчули його привабливий шарм: круті спуски та підйоми нешироких вилиць, вимощені відшліфованою часом бруківкою тротуари (касалда португеза), оздоблені різнобарвними кахлями (азулежу – символ Португалії) фасади та інтер’єри будинків, чарівне кам’яне мереживо монастиря Жеронімо, пам’ятники, площі, неквапливий ритм життя…
Отже за три дні подорожі наша група подолала майже 6 тис. км, кожного дня відмічаючись у трьох містах: у перший день – Кропивницький, Київ, Будапешт; у другий – Будапешт, Лісабон, Барселона; і у третій – Барселона, Севілья, Фес.
На третій день подорожі ми опинилися у Севільї – місті, де провів свої останні дні великий Колумб, щоб бодай на пару годин поринути в атмосферу фламенко і кориди, подивуватися найбільшою сучасною дерев’яною спорудою MetropolParasol та сплетінням мавританського стилю і готики в архітектурі старого міста, помилуватися витонченим ансамблем площі Іспанії…
Ввечері нарешті вилетіли до Фесу. Якби затрималися з посадкою хоча б на декілька хвилин, потрапили б у грозу. Не часто у Марокко бувають дощі, але нас він зустрічав зі слізьми.
Перебування у Марокко в цей раз також було багатим на подорожі. Звичайно ми не могли не скористатися нагодою відвідати медіну Феса Фес-ель-Балі. Фес – перша столиця Марокко, а зараз друге за величиною та одне найстаріших міст країни. Його стара частина – медіна – була заснована ще у VIII-IX сторіччі, але мало змінилася з тих часів, тому віднедавна її занесено до Світової спадщини ЮНЕСКО. Тут легко заблукати: найбільша у світі пішохідна зона (близько 73 км) з однаковими, як у казці про Алі-Бабу, вхідними дверима, заплутаними лабіринтами вузьких вуличок і провулків (їх тут понад 9000), жвавою торгівлею, і відсутністю будь-яких вказівників для туристів… – Місце, де навіть сучасні GPS-навігатори впадають у розпач! Однак, незважаючи на усі труднощі, нам вдалося спільними зусиллями відшукати відомі дубильні Шуари та найстаріший у світі діючий університет аль-Карауін, який був заснований у 859 році.
12
Учасникам форуму організатори запропонували і провели екскурсію до ще однієї з пам’яток ЮНЕСКО – руїн міста Волюбіліс, розташованого поблизу найвіддаленішого західного кордону давньоримських завоювань. Але найбільше нас вразила поїздка до казково дивовижного блакитного Шефшауену, Танжера на узбережжі Атлантичного океану. За декілька годин у вікно автобуса ми побачили майже весь північний Марокко з його гірськими пейзажами, садами оливкових та цитрусових дерев, полями з динями, гарбузами та іншими сільгосподарськими культурами, з невеликими сільськими поселеннями і школами, а також кактусами та агавами вище людського зросту обабіч доріг. Дорога то піднімалася, то спускалася гірськими перевалами, то петляла між пагорбів, і не давала ні на хвилину відірвати очей від краєвидів за вікном…
На зворотному шляху ми мали пересадку у Барселоні.
О, Барселона! Обов’язково побувайте там, якщо трапиться така нагода. Хіба можна було повернутися додому, не побачивши чудесних неймовірних витворів Гауді? А ці прямі і широкі вулиці, вишукані граціозні фасади, газони на трамвайних коліях. Чітка розмітка на дорогах, акуратні водії, чемні пішоходи і жодних ознак сміття. Місто буквально все у будівельних кранах, але це не заважає йому мати вигляд одягненого «з голочки» респектабельного сеньйора. Ех! Шкода, що така коротка пересадка. Приїхати б сюди ще!
Після довгих, насичених враженнями мандрів столиця України тепло зустріла нас сонячною погодою та домашнім затишком. Та ще довго нам снитимуться краєвиди далеких країн та люди, що їх населяють…