Гості Ювілейної конференції мали унікальну можливість побувати на батьківщині видатного українського педагога, гуманіста, науковця та письменника Василя Олександровича Сухомлинського.
5 жовтня 2018 року, в рамках Х міжнародної науково-практичної конференції «Творча спадщина Василя Сухомлинського у вітчизняному та міжнародному вимірах» було організовано екскурсію до селища Павлиш, а саме до школи, де колись жив і працював Василь Олександрович. Цього року, разом із освітянами з усієї України, була присутня почесна делегація Китайської Народної Республіки на чолі з директором Інституту міжнародних і порівняльних досліджень Пекінського педагогічного університету Лю Баоцунь. Те, що творчість і практичні напрацювання українського педагога не просто вивчаються за кордоном, а активно впроваджуються в галузі освіти в країнах-лідерах, є безперечним доказом його геніальності.
На охайному подвір’ї школи святковим короваєм та українськими піснями зустрічали гостей учителі та їх вихованці .
Під керівництвом директорки НВК «Павлиської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів – ліцей імені Василя Сухомлинського» присутні відвідали приміщення «старої школи», нині музей, збудований ще в 1909 році.
Сьогодні у його фондах особисті речі родини Сухомлинських, рукописи, сімейна бібліотека, творчі роботи учнів школи. Вагомий внесок до збору колекції доклала академік Національної академії педагогічних наук України, дочка Василя Олександровича – Ольга Василівна Сухомлинська, а також працівники школи та жителі селища. Цікаво, що В.О. Сухомлинський, незважаючи на велике навантаження і розбудову школи, займався з учнями старших класів в різних гуртках. Вони власноруч виготовляли потрібну техніку, наприклад, сівалки та віялки і навіть створили електроавтомобіль. Зберігається у музеї й частина особистої бібліотеки В.О. Сухомлинського, близько 7 тисяч томів, якою педагог дозволяв користуватися не лише своїм колегам, а й вихованцям.
З приміщення школи потрапляємо до тодішньої службової квартири Василя Олександровича. Прочинивши двері, бачимо затишний кабінет директора, де він колись працював і писав свої роботи у світлі гасової лампи. А далі вітальня-бібліотека, із затишними кріслами та книжковими полицями аж до стелі. Меблі прості та невибагливі, кімната звичайної людини. Людини з великим серцем, світлими ідеями і сильною волею. Над цим місцем не владний час, все ніби застигло на мить і чекає господаря.
Далі пропонують оглянути подвір’я школи, де в траві, навпроти навчального корпусу, розкинулася «Галявина казок», поруч сад та альтанки, є навіть маленький штучний ставок та оранжерея. Власне перед школою, та у її двоповерховому приміщенні, були представлені виставки творчих робіт, що їх підготували учні та їх батьки до «Свята квітів» та «Свята урожаю». Саме тут, на свіжому повітрі та в оточенні природи, учні вчилися слухати та складати казки, мислити, сприймати навколишній світ в усіх його барвах, писати власні твори про природу.
У приміщенні школи розташувались затишні класи, укомплектовані всім необхідним за вимогами Нової української школи. Більше того, можна з упевненістю сказати, що в Павлиській школі система НУШ успішно запрацювала ще півстоліття тому. Тут, на відміну від звичайних шкіл, частина уроків проходить на свіжому повітрі, також дітки щороку самі саджають рослини та доглядають за ними. І батьки не проти. Спільна праця єднає, саме тому, працюючи на уроках в колективі, малеча вже з першого класу вчиться допитливості і наполегливості, а отже відбувається розвиток емоційного інтелекту.
Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи. Для нього формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури – було основним завданням гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного – основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.
Саме так, через залучення до спільної справи, через наочність та практику, потрібно організовувати освітній процес ще з початку навчання. Студенти, як майбутні працівники освіти, мають розуміти, що саме так потрібно знайомитися з історичною спадщиною та педагогічними надбаннями України. Василь Олександрович на практиці довів, що навчання реалізовується не тільки через книгу, а й через відкрите серце.
До цього потрібно йти кожному студенту, який хоче змін на краще. Виховання і самодисципліна починається з себе, і лише об’єднавши такі особистості в колектив, матимемо свідоме та небайдуже покоління.
Бути прикладом, надихати, вести, бачити радість в дитячих серцях – ось що значить бути справжнім учителем, тим, хто надихає і запалює дитячі серця!