На початку березня на фізико-математичному факультеті проведені тематичні кураторські години з нагоди 200-річчя з Дня народження Т.Г. Шевченка, на яких студенти ще раз долучилися до історії життя і творчості видатного поета й художника, великого митця.
Напередодні студенти приймали участь у конкурсі з декламування творів Великого Кобзаря. Переможці конкурсу – Спірідонова Марія (13 гр.) та Лисенко Наталія (27 гр.) - представляли факультет на університетському конкурсі читців творів Т.Г.Шевченка.
Тарас Шевченко – неповторне явище в історичному та культурному розвитку людства
Великий поет – це завжди народна гордість, народний розум, національна слава. І доля народна.
Найболючіше, найважливіше, найзаповітніше у долі народній відображається у сторінках творчості поетів. І тому випромінюють крізь роки і потрясіння те, чим жив народ, чим пишався, як страждав, як боровся.
Таким є для нашого народу наш Тарас. Великий Кобзар. Всесвітньо відомий Тарас Григорович Шевченко, день народження якого ми щороку відзначаємо 9 березня.
Сам мужицький син, він ввів мужика в храм літератури,виплакав його гірку долю, навчив, як збудити «хиренну волю» і на сторожі коло нас поставив слово.
Так, в нашому єстві живе Шевченкове слово. Чисті й трепетні рядки поезії «Тече вода з під явора», чарівна простота й гармонія вірша «Садок вишневий коло хати», автобіографічні рядки «І золотої, й дорогої…» та інші загострюють пам'ять і збагачують уяву, запалюють у серцях іскри добра й справедливості.
Плине час, але вірші Шевченка не втрачають своєї актуальності. Живе слово поета-демократа, борця за волю свого краю, з огляду на сучасну ситуацію в країні настільки на часі, ніби написано їх в наші дні.
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають…
І закликає –
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, -
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати…
І забудеться самотня
Давняя година
І оживе добра слава,
Слава України
Нев'януча художня спадщина Кобзаря органічно входить у духовне життя людини, сприяє формуванню високих моральних якостей, виховує повагу до рідного слова, жадобу до його вивчення, прагнення опанувати мову чисту, красиву, образну. Як про це в страшних умовах кріпосництва соціального і духовного мріяв Великий Кобзар.
… Щоб наше слово не вмирало…
… Возвеличимо на диво
І розум наш і наш язик…
… Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово…
…Учітесь! Читайте!
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь…
Поет – перша асоціація, пов'язана з іменем Шевченка. Але художник – не меш важлива нива його творчості.
Шевченко – художник почався раніше Шевченка – поета. Потяг до малювання з'явився у Тараса змалку. Вугіллям чи крейдою хлопець малював, де тільки міг. З ще більшою пристрастю віддавався улюбленій справі у школі, де міг уже добути папір і олівець.
Давно те діялось.
Ще в школі,
Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п'ятака
- Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Тай списую Сковороду.
Поневіряючись по наймах, Тарас таки дечому навчився і 14-річним потрапив до пана Енгельгарда у козачки з характеристикою «годен на комнатного живописца».
Серед панської челяді юний Тарас вирушив у перший в своєму житті далекий шлях – до Вільно, а потім і до Петербурга, де розквітнув його талант художника і проклав йому шлях до вимріяної волі.
У 1832 р. Енгельгард, щоб здобути власного художника, віддає Шевченка на навчання до одного з найкращих майстрів декоративного живопису того часу В. Ширяєва.
Саме тоді почав Шевченко перші поетичні спроби, з яких до нас дійшла лише балада «Причинна». З тих пір художня та поетична музи завжди йшли поруч тернистими шляхами його життя.
Потім навчання в Петербурзькій Академії мистецтв.
Тарас Шевченко відвідував майстерню К. Брюллова і згодом став одним з найулюбленіших його учнів. За короткий час досяг великого успіху в художній майстерності.
Тарас Григорович зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві.
Велике місце доробку майстра посідає портрет. Одним із перших він ввів у мистецтво свого часу реалістичний пейзаж, невід'ємною частиною якого часто постає проста людина.
У вересні 1860 р. Академія мистецтв надала Шевченкові звання академіка за досягнення в галузі гравюри.
Спадщина великого поета і художника стала дорогоцінним надбанням української і світової культури. Його самовіддана творчість проторувала широкий шлях для розвитку українського мистецтва. Провідною метою його творчості завжди було служіння інтересам рідного народу.
Не тільки геніальна творчість Тараса Шевченка, але й уся його геніальна особа стала могутнім об'єднуючим фактором у визвольному русі нашого народу, національним символом України.