«Загін «Альтаїр» формувався на базі нашого факультету багато років. І, маючи хороші рекомендації та досвід роботи, виборював конкурс на виїзд за межі області – в Тюмень. Вівся ретельний підбір юнаків до загону. Адже, з одного боку, студенти повинні мати високу успішність, щоб достроково могли здати сесію (загін виїздив на місце призначення в середині червня місяця), а з іншого боку, юнаки повинні мати міцне здоров’я, фізичну загартованість, бути витривалими, трудолюбивими, мати почуття гумору, пройти медичний відбір.
Таких студентів на фізматі було дуже багато, а тому існував конкурс до цього загону. Керівництво факультету в особі декана Волкова Л.О. та секретаря парторганізації Константинова А.М. впливали на якісну підготовку та формування загону для виїзду в Тюменську область. І всім нам ніколи не було соромно за виконання обсягів робіт, поведінку та належне відношення до роботи учасників загону за період дислокації в далекому краї. У свою працю ми вкладали серце, розум та вміння. Тому нашому загонові доручали найскладніші завдання. І їх ми виконували бездоганно. Сучасним студентам хотілося б розповісти про наші студентські будзагонівські будні. Загін у той період базувався в організаціях місто-загону Тюмень-Сургут, Тюмень-лісоторгового комплексу. Загін розбивався на 3-4 ланки. Приходилось виконувати різні обсяги робіт з лісоповалу, містобудування, будівництва дерев’яних житлових будинків, залізничної колії, бетонних під’їздних шляхів, не відмовлялись і від громадських робіт у місті.
Будівельні професії ми за сумісництвом набували у ГПТУ №2 м. Кіровограда. Серед нас були й фахівці високої кваліфікації – штукатури – бригадир Голоюх А., тесля – Шульга М., бетонник – Колтко О., лісопильщик – Кулік С., будівельник залізничних колій – Бобух В., медичний інструктор – Коваленко В. Відмінних показників у праці досягали: Коваленко В, Нікітін О., Хитрий С., Чернов О., Руденко В., Куцин Ю., Лисенко Ю. та багато інших. Ці та інші студенти завжди були прикладом у роботі, хорошими організаторами, наставниками. Не можна не відмітити роботу квартир’єрів, які за тиждень наперед відбували на місце дислокації загону й робили та створювали всі належні умови для перебування всього загону в цілому. Це такі як Колтко О., Коваленко В., Шульга М. Вони знали, що від їхньої праці залежала успішність виконання обсягу робіт загону, а тому відразу ж після заїзду на другий день усі члени загону приступали до робіт згідно плану.
Працелюбство й старанність членів загону оцінювались нагородженням грамотами, подяками, цінними подарунками від підшефних організацій, а в грошовому еквіваленті за весь період дислокації ми отримували в середньому по 1000 крб., враховуючи КТУ бійців. Порівнюючи із 40 крб. стипендії – це було хорошим матеріальним стимулом для кожного члена загону.
Поряд із трудовими здобутками, члени загону брали участь у спортивній культурно-масовій та організаційній роботах, які організовувались обласним студентським штабом у вихідні та святкові дні. Це читання лекцій на різну тематику для робітників організацій, концертні виступи агітаційної концертної бригади, культпоходи в кіно та театр. До речі, у той період гастролював наш театр імені Кропивницького трупою в Тюменській області, і ми з ностальгією за рідним краєм відвідували вистави.
Наш загін мав найвищі спортивні показники серед загонів із волейболу, легкої атлетики. Втомившись від праці, повертаючись на базу після вечері, яку готувала наша повар Лідія, ми ніколи не лягали відпочивати до тих пір, поки не зіграли у волейбол, перечитали пресу, відписали рідним і коханим на Україну, поспівали пісні під гітару. Приємно відмітити, що в загоні «жила» атмосфера дружби, взаємодопомоги, доброти й чуйності, підтримки один одного в тяжку хвилину, яку ми пронесли через усе життя й намагаємось і сьогодні передати своїм учням.»
Поїздка загону «Альтаїр-84» в Тюменську область стала останнім «далеким» відрядженням цього загону в його історії. А прокладеними ним коліями ще й досі мчать поїзди… Як живеться тобі краю, куди тільки літаком можна було долетіти?